Про затвердження Положення з медичного забезпечення польотів державної авіації України

Міноборони України; Наказ, Положення, Опис, Перелік, Форма, План, Доповідь, Журнал, Методика, Правила від 18.12.2013 № 870

Про затвердження Положення з медичного забезпечення польотів державної авіації України

Реєстрація: Мін'юст України від 13.01.2014 № 40/24817

Стан: Втратив чинність

Ідентифікатор: z0040-14

Текст документа від 01.12.2015:

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

НАКАЗ

18.12.2013  № 870


Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
13 січня 2014 р.
за № 40/24817

{Наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства оборони № 519 від 30.09.2015 }

Про затвердження Положення з медичного забезпечення польотів державної авіації України

Відповідно до частини другої статті 7 Повітряного кодексу України та з метою врегулювання питань медичного забезпечення діяльності державної авіації України НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Положення з медичного забезпечення польотів державної авіації України, що додається.

2. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Міністр оборони України

П.В. Лебедєв

ПОГОДЖЕНО:

Міністр охорони здоров'я України

Голова Державної служби України
з надзвичайних ситуацій

Голова Державної прикордонної служби України
генерал армії України

Міністр внутрішніх справ України
генерал внутрішньої служби України


Р. Богатирьова


М. Болотських


М.М. Литвин


В.Ю. Захарченко



ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства
оборони України
18.12.2013  № 870


Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
13 січня 2014 р.
за № 40/24817

ПОЛОЖЕННЯ
з медичного забезпечення польотів державної авіації України

І. Загальні положення

1.1. Це Положення розроблене відповідно до Повітряного кодексу України та Основ законодавства України про охорону здоров’я і є обов’язковим для виконання всіма органами державної авіації України в мирний час.

1.2. Посадові особи, які пов’язані з організацією медичного забезпечення польотів, повинні знати і виконувати вимоги Повітряного кодексу України і цього Положення, а у випадках встановлення факту відходу від них повинні вживати заходів щодо припинення порушень.

1.3. У цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні:

авіаційний персонал - особи, які пройшли спеціальну фахову підготовку, мають відповідне свідоцтво і здійснюють льотну експлуатацію, технічне обслуговування повітряних суден, організацію повітряного руху, технічну експлуатацію наземних засобів зв’язку, навігації, спостереження.

До авіаційного персоналу державної авіації України (далі - АПДАУ) належать: авіаційний персонал, що здійснює льотну експлуатацію, а саме: льотчики; штурмани; інші члени льотних екіпажів (АПДАУ, що здійснює технічне обслуговування повітряних суден та бере участь у виконанні польотних завдань на борту повітряного судна); курсанти вищих військових навчальних закладів, які здійснюють підготовку льотного складу (далі - ВВНЗ), авіаційний персонал, що здійснює організацію повітряного руху, до якого належать: особи з числа керівників польотів на аеродромі, їх помічники; керівники ближньої та дальньої зон, зони посадки; черговий штурман та черговий прийому та випуску; керівники польотів в аеродромній зоні, на майданчику цільового призначення; офіцери бойового управління (далі - льотний склад), авіаційний персонал, що здійснює технічне обслуговування повітряних суден, але не бере участь у виконанні польотних завдань на борту повітряного судна; штурмани наведення; диспетчери; авіаційний персонал, що здійснює технічну експлуатацію наземних засобів зв’язку, навігації, спостереження; парашутисти; особи, які беруть участь у виконанні польотних завдань на борту повітряного судна; планеристи, повітроплавці;

державна авіація - авіація, що використовує повітряні судна з метою забезпечення завдань національної безпеки і оборони держави та захисту населення, які покладаються на Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, органи внутрішніх справ, спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади з питань цивільного захисту;

медичне забезпечення польотів - науково обґрунтована система організаційних, лікувальних, профілактичних, фізіолого-гігієнічних, відновлювальних і реабілітаційних заходів, спрямованих на підтримання професійного здоров’я, оптимізацію функціонального стану організму та підвищення працездатності льотного складу та авіаційного персоналу в інтересах ефективного і безпечного виконання польотних завдань.

1.4. Медичне забезпечення польотів здійснюється медичними підрозділами військових частин, закладами охорони здоров’я, які входять до складу органів державної авіації і уповноважені здійснювати медичну діяльність.

1.5. Медичне забезпечення польотів організовує начальник медичної служби та проводить його із залученням сил та засобів медичних підрозділів і закладів охорони здоров’я, які здійснюють організацію та надання медичної допомоги громадянам, що є працівниками (співробітниками, військовослужбовцями, державними службовцями) органів державної авіації.

1.6. Начальник медичної служби є відповідальним за якісну організацію медичного забезпечення польотів та своєчасне виявлення осіб, що за станом здоров’я та рівнем працездатності не можуть бути допущені до польотів, обслуговування авіаційної техніки та керівництва польотами.

1.7. Комплекс заходів з медичного забезпечення польотів включає:

динамічне спостереження за станом здоров’я льотного складу та переносимістю різних видів польотів з урахуванням даних медичного огляду з метою раннього виявлення захворювання та перевтоми;

організацію та проведення медичного огляду в період попередньої підготовки;

організацію та проведення передпольотного медичного огляду льотного складу та авіаційного персоналу;

проведення медичного контролю режиму праці, відпочинку та харчування льотного складу;

вибір розмірів та участь у припасовуванні захисного спорядження льотного складу;

навчання льотного складу диханню під надлишковим тиском та проведення барокамерних випробувань;

участь у проведенні тренувань льотного складу на авіаційних тренажерах з метою визначення рівня та динаміки нервово-психічної напруги під час виконання вправ;

тренування льотного складу під час створення надлишкового тиску в протиперевантажувальному костюмі (далі - ППК);

підготовку льотного складу з практичних питань авіаційної медицини, надання само- та взаємодопомоги, а також із самоконтролю та взаємоконтролю за станом здоров’я під час польотів;

медичне забезпечення парашутних стрибків, фізичної підготовки та наземних тренувань;

проведення реабілітаційно-відновлювальних заходів льотного складу;

санітарно-освітню роботу, спрямовану на досягнення сумлінного відношення до дотримання передпольотного режиму льотним складом;

участь у вивченні авіаційних подій та інцидентів, пов’язаних з недоліками медичного забезпечення, станом здоров’я та зниженням працездатності льотного складу.

1.8. Для успішного виконання завдань медичного забезпечення польотів необхідні:

систематичне вивчення лікарями психофізіологічних особливостей та гігієнічних умов льотної діяльності під час виконання різних видів польотів, а також вимог, що висуваються до стану здоров’я та працездатності льотного складу;

постійне удосконалення начальником медичної служби знань з авіаційної медицини та загальнолікарської підготовки з урахуванням досягнень медичної науки шляхом самостійного та організованого навчання;

тісна взаємодія з іншими авіаційними фахівцями, що беруть участь в організації та забезпеченні польотів;

постійне методичне керівництво медичною службою авіаційних частин та з’єднань, надання практичної допомоги в організації роботи з медичного забезпечення польотів.

1.9. Для якісного виконання завдань медичного забезпечення польотів необхідна наявність комплектів і сумок медичного поста аеродрому, наземної пошуково-рятувальної команди, рятувальної парашутно-десантної групи. Опис майна медичного призначення у комплектах і сумках медичного поста аеродрому, наземної пошуково-рятувальної команди, рятувальної парашутно-десантної групи наведено в додатку 1 до цього Положення.

ІІ. Медичний контроль за льотним складом у період підготовки та проведення польотів

2.1. Медичний контроль у період підготовки та проведення польотів є складовою частиною системи динамічного лікарського спостереження за льотним складом, що проводиться протягом усієї льотної роботи, тобто з початку навчання в навчальному закладі з підготовки льотного складу і до закінчення льотної служби, та здійснюється згідно з вимогами цього Положення. Медичний відбір кандидатів для льотного навчання, чергові, позачергові та періодичні медичні огляди лікарсько-льотною комісією (далі - ЛЛК), а також контроль за особами, що допущені до льотної роботи за наявності відхилень у стані здоров’я, та тими, що перенесли гострі захворювання чи травми, проводяться відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800.

2.2. Медичний контроль проводиться поетапно. Методи медичного контролю за льотним складом викладені в додатку 2 до цього Положення.

Підготовка до польотів поділяється на загальну, попередню та передпольотну.

2.3. Загальна підготовка проводиться у кінці кожного місяця протягом двох днів. Вона містить доведення завдань льотної підготовки на наступний місяць до відома льотного складу, вивчення умов виконання курсу бойової підготовки та нових польотних завдань, проведення теоретичних занять стосовно запланованих польотів тощо.

2.4. Під час загальної підготовки начальник медичної служби зобов’язаний:

вивчити особливості наступних завдань льотної підготовки, умови їх виконання та врахувати їх під час планування роботи з медичного забезпечення польотів на місяць;

провести заняття з льотним складом з питань авіаційної медицини відповідно до завдань наступних польотів.

2.5. Під час попередньої підготовки до польотів (її тривалість визначає командир) начальник медичної служби зобов’язаний:

виявляти осіб льотного складу, що за станом здоров’я не можуть бути заплановані на польоти, та доповідати про це командиру (начальнику);

брати участь у складанні раціонального розпорядку дня попередньої підготовки та льотного(ї) дня (ночі);

згідно з умовами та характером наступних польотів планувати їх медичне забезпечення, визначати необхідні для цього сили та засоби, ставити завдання особам, які залучаються до медичного забезпечення польотів;

під час складання планової таблиці польотів визначати відповідність запланованого льотного навантаження до стану здоров’я та фізичної витривалості осіб льотного складу;

вести спостереження за льотним складом і за необхідності проводити опитування або медичний огляд осіб, у яких бувають відхилення у поведінці чи зовнішньому вигляді;

визначати осіб, що підлягають міжпольотному та післяпольотному медичному огляду;

перевіряти відповідність меню-розкладки до характеру наступних польотів, проводити медичний контроль режиму та якості харчування;

перевіряти наявність необхідних санітарно-гігієнічних умов для харчування і відпочинку льотного складу на аеродромі та вживати заходів для усунення виявлених недоліків;

брати участь у контролі за дотриманням льотним складом передпольотного режиму відпочинку;

періодично проводити особисті чи групові бесіди з авіаційним льотним складом щодо фізіолого-гігієнічних особливостей наступних польотів;

перевіряти наявність на літаках бортового пайка та його якість;

перевіряти комплектність аптечки на літаку та наявність засобів само- та взаємодопомоги у носимому аварійному запасі (далі - НАЗ), вживати заходів для їх поповнення;

здійснювати контроль за якістю припасовування захисного спорядження та його гігієнічним станом;

перевіряти гігієнічний стан засобів заправки літаків киснем, органолептичну якість кисню та відповідність його паспорта вимогам відповідних документів.

2.6. Під час підготовки та проведення польотів начальник медичної служби здійснює передпольотний, міжпольотний та післяпольотний медичний контроль за льотним складом. Для успішного проведення цього контролю він повинен знати про кожну особу льотного складу такі дані:

стан здоров’я в минулому та на даний час, постанову та рекомендації попередньої ЛЛК;

інформацію про вживання лікарських засобів та орієнтовні строки усунення від польотів льотчиків, що вживали лікарські засоби (додаток 3);

індивідуальні фонові фізіологічні показники;

рівень льотної підготовки;

рівень працездатності та переносимості різних видів польотів, характер психофізіологічних реакцій на той чи інший вид польоту чи наземного тренування;

рівень фізичної підготовки та ступінь фізичного розвитку;

побутові умови та звички, які можуть негативно впливати на працездатність і нервово-емоційний стан.

2.7. Під час здійснення медичного контролю за льотним складом начальник медичної служби повинен бути завжди принциповим та будувати свої взаємини з льотним складом на основі взаємної довіри та поваги, такту, суворого дотримання лікарської етики.

2.8. Особовий склад медичної служби доповідає начальнику медичної служби про всі випадки звернення осіб льотного складу та членів їхніх сімей за медичною допомогою та про вжиті заходи щодо їх лікування.

2.9. Передпольотний медичний контроль за льотним складом включає:

контроль за станом здоров’я та працездатністю під час підготовки до польотів;

медичний контроль за режимом праці, відпочинку та харчування;

передпольотний медичний огляд (опитування).

Метою передпольотного медичного контролю є своєчасне виявлення та усунення від польотів осіб з початковими формами захворювань чи зі зниженою працездатністю, що виникла внаслідок недостатнього сну, надмірного фізичного чи загального робочого навантаження, нервово-емоційних порушень.

2.10. Начальник медичної служби повинен слідкувати, щоб перед денними та нічними польотами, перед заступанням на бойове чергування та після нього, а також перед тривалими польотами та після їх виконання тривалість відпочинку льотного складу відповідала встановленим вимогам.

2.11. Передпольотний медичний огляд проходить весь льотний склад, за винятком інженерно-технічного складу, який підлягає індивідуальному опитуванню (огляду - лише за потреби).

2.12. Перед заступанням на бойове чергування льотчики, штурмани та особи групи керівництва польотами проходять медичний огляд в обсязі передпольотного огляду.

Режим праці, відпочинку та харчування льотного складу та осіб групи керівництва польотами перед заступанням на чергування повинен бути таким, як і перед польотами.

2.13. Передпольотний медичний огляд проводить начальник медичної служби або особа, що його заміщує, разом з фельдшером (медичною сестрою) у спеціально обладнаній кімнаті. Перелік обладнання кімнати передпольотного медичного огляду наведено в додатку 4 до цього Положення. Забороняється проводити опитування або зовнішній огляд на шикуванні. Перед медичним оглядом фельдшер (медична сестра) вимірює температуру тіла обстежуваних осіб, після чого в кімнаті лікаря проводиться опитування і лікарський огляд кожного окремо.

2.14. Передпольотний медичний огляд включає:

індивідуальне опитування про самопочуття, відпочинок (сон) та харчування напередодні;

виявлення суттєвих відхилень в емоційному стані (за зовнішнім виглядом та поведінкою);

огляд ротоглотки, перевірку носового дихання та мовної функції;

визначення частоти та характеристик пульсу;

вимірювання артеріального тиску.

За потреби обсяг передпольотного медичного огляду розширяється шляхом використання додаткових методик:

оториноларингоскопії;

взяття проб повітря, що видихається, для індикації парів алкоголю.

2.15. У випадку оголошення бойової тривоги, необхідності термінового вильоту для надання допомоги екіпажам, що зазнали аварії, та в інших випадках, що вимагають невідкладного вильоту, коли провести передпольотний огляд у повному обсязі немає можливості, лікар обмежується опитуванням та зовнішнім оглядом осіб, а за наявності достатнього часу підрахунком їхнього пульсу.

2.16. Особи льотного складу, що мають скарги на стан здоров’я під час передпольотного медичного огляду (опитування) або порушили передпольотний режим, а також особи, у яких виявлені відхилення у стані здоров’я або зниження працездатності за іншими причинами, до польотів не допускаються, а для більш ретельного обстеження направляються у медичний пункт.

2.17. Висновок про допуск льотного складу до польотів виносить начальник медичної служби або особа, що тимчасово виконує його обов’язки, на підставі результатів передпольотного медичного огляду.

Результати передпольотного медичного огляду та висновки про допуск до польотів фіксуються в журналі або в індивідуальній карті передпольотного, післяпольотного та міжпольотного оглядів.

2.18. Під час передпольотного медичного огляду начальник медичної служби особливу увагу повинен звертати на:

осіб, що мають допуск до льотної роботи, за наявності відхилень у стані здоров’я;

екіпажі, що виконують переліт;

льотчиків під час перенавчання на нову техніку;

льотчиків, які нещодавно прибули;

льотчиків, передпольотний режим яких не контролюється.

2.19. До проведення передпольотного медичного огляду залучаються медичні працівники.

Під час базування на декількох аеродромах комплекс заходів медичного забезпечення польотів організовується начальником медичної служби, а забезпечується медичним персоналом, який має допуск до медичного забезпечення польотів.

2.20. Про результати передпольотного медичного огляду начальник медичної служби доповідає командиру частини (начальнику) та керівнику польотів. У плановій таблиці польотів у графі "Примітка" навпроти прізвища особи, що підлягає усуненню від польотів, він записує: "Підлягає усуненню (звільненню) від польотів" та розписується.

Усі члени екіпажів, що перелітають, не раніше як за 2 години до вильоту проходять передпольотний(е) медичний огляд (опитування) у начальника медичної служби або в чергового лікаря з обов’язковою відміткою в листі контролю готовності до перельоту. Час та результати огляду також заносяться у журнал.

Льотний склад та авіаційний персонал повинні мати при собі довідку про проходження медичного огляду ЛЛК.

У випадку відсутності довідки про проходження ЛЛК льотний склад до виконання польотів не допускається відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800.

2.21. Усі особи льотного складу, що не пройшли передпольотний медичний огляд, до польотів не допускаються незалежно від займаної ними посади та характеру наступних польотів.

2.22. Під час польотів начальник медичної служби повинен підтримувати постійний зв’язок з командиром авіаційної частини (начальником) та керівником польотів. При цьому він повинен:

спостерігати за ходом виконання польотів та у разі необхідності через керівника польотів з’ясовувати самопочуття екіпажів, що перебувають у повітрі;

здійснювати вибірковий контроль за самопочуттям та працездатністю льотного складу після виконання польотних завдань, а також за переносимістю різних видів польотів шляхом спостереження, опитування або огляду окремих осіб;

доповідати командиру авіаційної частини (начальнику) та керівнику польотів про зміни стану здоров’я чи працездатності окремих осіб льотного складу для своєчасного звільнення їх від виконання наступних польотів;

з’ясовувати причини погіршення самопочуття та зниження працездатності осіб льотного складу під час польотів для прийняття необхідних заходів;

контролювати умови перебування льотного складу на аеродромі в період між вильотами або під час очікування вильоту (обладнання місць для міжпольотного відпочинку, наявність сховищ від погодних факторів, забезпеченість питною водою та тентами), вживати заходів щодо усунення недоліків, що були виявлені;

проводити медичний контроль за режимом харчування льотного складу та перевіряти санітарно-гігієнічний стан місць прийому їжі;

приймати участь у з’ясовуванні та аналізі авіаційних подій та інцидентів, що обумовлені недоліками медичного забезпечення польотів, погіршенням стану здоров’я та зниженням працездатності осіб льотного складу, доповідати командиру авіаційної частини (начальнику) та керівнику польотів свої пропозиції щодо попередження повтору таких випадків;

перевіряти знання черговим персоналом медичного поста аеродрому своїх обов’язків та комплектність його медичного майна;

надавати невідкладну медичну допомогу особовому складу;

організовувати евакуацію хворих та потерпілих у лікувальні заклади.

2.23. Начальник медичної служби під час медичного контролю за льотним складом у ході виконання польотів особливу увагу повинен надавати особам, що мають допуск до льотної роботи з індивідуальною оцінкою у стані здоров’я, молодому льотному складу та особам, що приступили до польотів після значної перерви, а також тим, що прибули у частину останнім часом, або відстаючим у льотній підготовці. При цьому начальник медичної служби використовує також дані спостережень керівника польотів та командирів авіаційних підрозділів за якістю виконання польотних завдань і самопочуттям окремих осіб льотного складу.

2.24. У період польотів начальник медичної служби або лікар, що його заміняє, проводить за необхідності міжпольотний та післяпольотний огляди льотчиків та штурманів. В окремих випадках можуть бути оглянуті та опитані інші члени екіпажу.

На міжпольотному (післяпольотному) огляді, крім опитування, зовнішнього огляду та підрахунку пульсу, в окремих випадках за рішенням лікаря вимірюється артеріальний тиск, особливо у осіб з порушенням судинного тонусу, проводиться ринофарингоотоскопія (при хронічних захворюваннях ЛОР-органів), перевіряється тремор (при вегето-емоційній неврівноваженості), а за необхідності проводяться й інші дослідження.

2.25. Міжпольотному та післяпольотному оглядам підлягають ті льотчики та штурмани, що:

перенавчаються та освоюють нову техніку (в початковий період);

приступили до польотів після стаціонарного чи амбулаторного лікування (протягом першого тижня);

нещодавно прибули до частини (протягом місяця льотної роботи);

цікавлять лікаря з точки зору індивідуального перенесення польотів.

Інші льотчики та штурмани підлягають між- та післяпольотному оглядам періодично.

Залежно від мети огляду і для отримання порівняльних даних огляд потрібно проводити не пізніше 25-30 хвилин після посадки, коли найбільш помітне нервово-емоційне збудження, пов’язане з вильотом.

2.26. Дані міжпольотного огляду порівнюються з результатами передпольотного огляду для вирішення питання про допуск до наступних польотів. Якщо на міжпольотному огляді з’ясувалось, що льотчику чи штурману тимчасово протипоказано продовжувати польоти, лікар негайно доповідає керівнику польотів, робить відповідну відмітку в плановій таблиці, а потім доповідає командиру частини (начальнику).

Дані післяпольотного огляду начальник медичної служби також використовує для визначення обсягу відновлювальних заходів.

2.27. Начальник медичної служби бере участь у попередньому розборі польотів для з’ясування та уточнення:

якості виконання польотних завдань та переносимості різних видів польотів окремими особами;

наявності випадків погіршення самопочуття та зниження працездатності в польоті, які не були виявлені до закінчення польотів, а також причин та умов їх виникнення;

недоліків в організації польотів та в медичному забезпеченні, які могли негативно вплинути на працездатність льотного складу.

2.28. Результати медичного контролю за льотним складом в процесі польотів, а також недоліки в організації праці, відпочинку та харчування начальник медичної служби доповідає командиру авіаційної частини (начальнику) та своєму начальнику згідно з підпорядкуванням.

2.29. Форми робочої документації начальника медичної служби наведено в додатку 5 до цього Положення.

ІІІ. Медичний контроль за окремими видами підготовки льотного складу

3.1. Медичний контроль за фізичною підготовкою:

1) фізична підготовка сприяє підвищенню витривалості організму і його стійкості до дії несприятливих факторів польоту, а також удосконаленню льотних якостей (швидкості і точності рухових реакцій, координації рухів, обачності, уваги, просторового орієнтування, нервово-емоційної витривалості тощо). Методично правильно і регулярно проведені заняття з фізичної підготовки зміцнюють здоров’я, поліпшують фізичний розвиток і знижують вірогідність появи остеохондрозу, ішемічної хвороби серця, вегето-судинної дистонії, ожиріння та інших захворювань;

2) під час організації медичного контролю за фізичною підготовкою льотного складу необхідно враховувати такі особливості льотної діяльності в різних родах авіації:

спеціальна фізична підготовка льотчиків тактичної авіації повинна бути направлена на підвищення стійкості до пілотажних перевантажень шляхом тренування статичної фізичної витривалості м’язів ніг, спини, черевного пресу, шиї, від яких залежить ефективне і правильне виконання захисних протиперевантажувальних прийомів;

льотному складу транспортної авіації в першу чергу необхідне тренування, спрямоване на підвищення стійкості організму до тривалих статичних напружень м’язів тулуба і тазу, а також на вироблення навичок виконання комплексів фізичних вправ у кабіні літака, що сприяє підтриманню функціонального стану і працездатності при монотонному характері праці в тривалому польоті;

фізична підготовка льотчиків армійської авіації повинна бути направлена на підвищення статичної витривалості м’язів згиначів ніг, глибоких м’язів спини, шиї, живота, від рівня натренованості яких залежить зниження несприятливого впливу вібрації на організм;

3) фізичну підготовку організовує начальник з фізичної підготовки. Заняття, що проводяться в дні попередньої підготовки, носять тренувальний характер і за формою є комплексними. На заняттях передбачається виконання різних фізичних вправ спеціальної спрямованості із застосуванням тренажерів;

4) під час контролю за фізичною підготовкою льотного складу та авіаційного персоналу начальник медичної служби зобов’язаний:

брати участь у плануванні фізичної підготовки з урахуванням психофізіологічних особливостей льотної діяльності;

спостерігати за зміною фізичного стану та інтенсивністю занять;

здійснювати санітарно-гігієнічний контроль за умовами проведення фізичної підготовки;

брати участь у розробці і проведенні заходів з профілактики спортивного травматизму;

проводити санітарно-просвітницьку роботу з питань фізичної підготовки і спорту;

5) інтенсивність занять з фізичної підготовки необхідно регулювати залежно від льотного навантаження. Під час незначного льотного навантаження доцільно збільшувати його інтенсивність, у ході чого частота серцевих скорочень в кінці мікроциклів вправ складає 130-150 ударів за хвилину. Під час великого льотного навантаження заняття повинні носити характер активного відпочинку, який є ефективним засобом відновлення працездатності. Частота серцевих скорочень під час занять не повинна перевищувати 110-130 ударів за хвилину;

6) спільно з начальником з фізичної підготовки для осіб льотного складу та авіаційного персоналу, які мають відхилення в стані здоров’я, недостатню стійкість до факторів польоту та недостатній фізичний розвиток або зайву вагу, розробляються індивідуальні програми фізичного тренування;

7) дані про фізичну підготовку льотного складу та авіаційного персоналу начальник з фізичної підготовки заносить в медичні книжки перед проведенням лікарсько-льотної комісії.

3.2. Медичний контроль під час парашутних стрибків:

1) у процесі медичного забезпечення парашутних стрибків необхідно враховувати те, що у осіб, які здійснюють стрибок вперше, виникає нервово-емоційне збудження, яке проявляється в підвищеній говірливості, метушливості, прискоренні пульсу і дихання, пітливості. У деяких випадках, особливо у парашутистів-початківців, можуть відмічатися млявість, мовчазність, скутість, сонливість, блідість та інші ознаки загальмованості. У разі помірного вираження ці явища є нормальною реакцією організму на стрибок. Надмірне збудження або загальмованість є основою для тимчасового усунення від парашутних стрибків;

2) у день парашутних стрибків начальник медичної служби проводить медичний огляд осіб, запланованих для виконання стрибків (в обсязі передпольотного огляду), контролює дотримання ними режиму відпочинку і роз’яснює необхідність випорожнення кишечника і сечового міхура до початку стрибків. Після виконання стрибків авіаційний лікар повинен опитати парашутистів і переконатись у відсутності травм;

3) у день (ніч) парашутних стрибків льотний склад до польотів не допускається, за винятком осіб, які мають звання "Інструктор парашутно-десантної підготовки". При цьому треба дотримуватися тривалості стартового часу, визначеного відповідно до чинного законодавства України;

4) на період виконання стрибків зі складу медичної служби призначають чергового лікаря (фельдшера) з відповідними комплектами для надання медичної допомоги. Медичний пост розгортають на майданчику приземлення (десантування);

5) у процесі виконання тренувальних стрибків начальник медичної служби повинен контролювати дотримання таких вимог:

час очікування стрибка повинен бути по можливості мінімальним;

стрибки необхідно здійснювати не раніше ніж через 1-1,5 години після прийому їжі;

після закінчення стрибків необхідно надавати відпочинок, як після льотної зміни;

кількість стрибків, які виконуються протягом дня однією особою, повинна відповідати вимогам чинного законодавства України.

3.3. Медичний контроль за тренуванням на авіаційних тренажерах:

1) начальник медичної служби бере участь у проведенні тренувань окремих льотчиків (курсантів) на авіаційних тренажерах. Це дозволяє інструктору разом з начальником медичної служби краще оцінити рівень їх підготовки з урахуванням ступеня і динаміки нервово-психічного напруження під час виконання вправ. Начальнику медичної служби доцільно брати участь у тренуваннях льотчиків, які:

недавно прибули або відпрацьовують на тренажерах нові для них вправи;

приступають до відпрацювання найбільш складних видів польотів;

мають тривалу перерву в польотах;

відстають в льотній підготовці або перенавчаються на новий тип літака і припускаються грубих помилок під час виконання польотів;

2) завдання начальника медичної служби під час проведення тренувань на авіаційному тренажері:

вивчення індивідуальних особливостей поведінки льотчиків (курсантів) у ході виконання різних польотних завдань (елементів польоту) і в особливих випадках;

визначення рівня і динаміки нервово-психічного напруження в процесі тренувань за показниками частоти пульсу, хвилинного об’єму і частоти дихання, резервів уваги, що реєструються з використанням спеціальних програм та обладнання, оцінюються в межах їх допустимих показників;

надання інструктору результатів аналізу проведених реакцій і показників нервово-психічного напруження для спільного висновку про рівень професійної готовності льотчика (курсанта) до польоту або до окремого його етапу;

навчання льотного складу прийомам самоконтролю і саморегуляції під час виконання польотного завдання.

Дані про функціональний стан, отримані в процесі тренажерної підготовки, враховуються під час організації лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів;

3) під час аналізу психофізіологічних реакцій льотчиків під час тренувань на тренажерах необхідно враховувати:

високе і нестабільне нервово-психічне напруження за низької якості діяльності свідчить про непідготовленість льотчика до виконання певної вправи;

високе нервово-психічне напруження навіть за високої якості виконання вправи вказує на недостатнє закріплення відпрацьованих навиків і необхідність у подальших тренуваннях;

стабілізація під час повторних тренувань нервово-психічного напруження на визначеному індивідуальному рівні за високої якості діяльності свідчить про достатню натренованість льотчика;

низьке нервово-психічне напруження в поєднанні з незадовільною якістю діяльності може відмічатись у випадках відсутності зацікавленості та формального відношення льотчика до тренувань на тренажері;

погіршення якості діяльності під час виконання додаткових завдань ("резерви уваги") у порівнянні зі звичайним польотом, а також повільне (більше 3 хв.) відновлення після тренування початкового рівня показників нервово-психічного напруження можуть свідчити про невротизацію або про хворобливий стан льотчика;

стабільно високе нервово-психічне напруження протягом декількох тренувань за доброї якості діяльності може вказувати на несприятливий функціональний стан і зниження резервних можливостей організму льотчика;

4) начальник медичної служби веде облік даних, отриманих в період тренувань льотчиків (курсантів) на тренажерах, щокварталу доповідає їх командиру частини (начальнику) і старшому медичному начальнику.

Дані про функціональний стан льотчиків (курсантів), отримані в процесі тренувань на авіаційних тренажерах, враховуються під час організації лікувально-профілактичних та реабілітаційних заходів.

ІV. Медичний контроль за харчуванням, захисним спорядженням і обмундируванням льотного складу

4.1. Харчування льотного складу здійснюється за Нормами харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426.

Медичний контроль за харчуванням льотного складу включає:

медичний контроль за повноцінністю харчового раціону і дотриманням режиму харчування, особливо в передпольотному періоді і в тривалих польотах;

медичний контроль за якістю, умовами транспортування і зберігання продуктів; якістю і умовами приготування та прийому їжі;

медичний контроль за комплектуванням бортових пайків і водно-харчових груп аварійних запасів;

виявлення у льотного складу ознак недостатнього або надмірного харчування чи його невідповідності умовам льотної діяльності.

4.2. Особливості організації різних видів харчування льотного складу та особливості харчування льотного складу з надлишковою масою тіла наведено в додатках 6, 7 до цього Положення.

4.3. Про недоліки в харчуванні льотного складу, виявлені в процесі медичного контролю, і пропозиції щодо їх усунення доповідають командиру і старшому медичному начальнику, а також повідомляють начальника продовольчої служби.

4.4. Начальник медичної служби відповідає за медичний контроль харчування. До контролю за харчуванням він залучає особовий склад медичної служби і керує його роботою. До обов’язків начальника медичної служби входять:

участь у складанні розкладок з урахуванням особливостей запланованих польотів;

організація забезпечення санітарно-гігієнічного контролю за передпольотним харчуванням в льотній їдальні та на аеродромі, а також за водозабезпеченням на аеродромі, а саме:

санітарно-гігієнічний контроль за якістю продуктів, які надходять за льотною нормою, для бортового харчування та аварійних запасів, а також для харчування на польових аеродромах;

санітарно-гігієнічний контроль за станом льотної і льотно-технічної їдалень, перевезенням і зберіганням харчових продуктів, приготуванням і роздачею їжі, а також за станом здоров’я обслуговуючого персоналу;

розробка і проведення заходів для попередження харчових отруєнь і токсикоінфекцій;

нагляд за різноманітністю і смаковими якостями їжі, видача (за потреби) вітамінних препаратів;

контроль за вагою готових блюд і її відповідністю встановленим нормам;

організація (за потреби) лабораторного аналізу їжі або окремих продуктів для виявлення їх повноцінності (калорійності і якісного складу) і доброякісності;

контроль за дотриманням дозволених замін продуктів льотного пайка і якістю продуктів, які видаються при таких замінах;

санітарно-гігієнічний контроль за якістю води, станом ємкостей та інших засобів водозабезпечення екіпажів;

санітарно-просвітницька робота та інструктаж персоналу льотної їдальні і продовольчих складів;

медичний контроль за організацією бортового харчування і водозабезпечення екіпажів літаків;

медичний контроль за комплектуванням водно-харчових груп аварійних запасів в НАЗах;

участь в організації дієтичного харчування і складанні відповідної розкладки, інструктаж персоналу їдальні, осіб льотного складу та авіаційного персоналу з питань дієтичного харчування;

виявлення відхилень у фізичному стані та стані здоров’я льотного складу, зумовлених недоліками в організації харчування, і вживання заходів щодо їх усунення;

санітарно-просвітницька робота з льотним складом і членами сімей стосовно питань раціонального харчування.

4.5. Харчування льотного складу повинно відповідати таким фізіолого-гігієнічним вимогам:

добові раціони повинні включати тільки продукти, передбачені льотним пайком;

заміна продуктів льотного пайка може проводитись у виняткових випадках з урахуванням санітарних умов або кулінарних винаходів відповідно до норм дозволених замін;

калорійність добових раціонів повинна повністю перекривати енергетичні затрати, а поживні речовини повинні задовольняти потреби в них організму в різних кліматогеографічних зонах;

продукти і готові страви слід підбирати з урахуванням впливу на організм несприятливих факторів польоту і особливостей функціонування шлунково-кишкового тракту в польоті;

готова їжа повинна мати добрі смакові якості, бути досить різноманітною і безпечною в санітарно-епідеміологічному відношенні;

режим харчування і розподіл добового харчового раціону повинні відповідати розпорядку дня і характеру польотів.

4.6. У дні польотів льотний склад повинен приймати гарячу їжу 4 рази на добу. Тривалість часу між прийомами їжі в усіх випадках, у тому числі і в польоті, не повинна перевищувати 4-5 годин. У нельотні, вихідні і святкові дні кількість прийомів їжі може бути зменшена до трьох на добу.

4.7. Начальник медичної служби повинен враховувати, що в дні польотів, особливо під час виконання найбільш важких і відповідальних завдань, передпольотний прийом їжі повинен бути за 1,5-2 години до вильоту. Виконання польотів відразу після прийому їжі не рекомендується.

4.8. Їжа, яка видається на аеродромі відповідно до встановленого режиму харчування, повинна повністю відповідати гігієнічним вимогам передпольотного харчування. Готова їжа на аеродромі може зберігатись не довше 2 годин з моменту її приготування.

4.9. Весь льотний склад повинен бути навчений правилам прийому їжі і напоїв у тривалому польоті. Необхідно роз’яснювати льотному складу недопустимість використання в польоті продуктів і напоїв, які не входять до бортового пайка.

4.10. Для харчування льотного складу на необладнаних (польових) аеродромах можуть використовуватись добові раціони з консервованих і концентрованих продуктів відповідно до спеціальної норми, визначеної керівними документами.

4.11. Їжа для льотного складу, який отримує дієтичне харчування, повинна готуватися із продуктів льотного пайка з виключенням із меню, за медичними показниками, окремих видів продуктів. При цьому слід враховувати характер льотної роботи і стан організму льотчика, щоб не допустити зниження його працездатності через недостатність харчування.

4.12. Коли забезпечення харчуванням льотного та інженерно-технічного складу через льотні та військові їдальні за специфікою виконання завдань неможливе і харчування зазначеної категорії авіаційного персоналу здійснюється за плату, то під час проведення передпольотного медичного огляду уточнюються місце і час прийому їжі та які продукти і напої вживались.

4.13. Медичний контроль захисного спорядження і обмундирування льотного складу полягає в проведенні начальником медичної служби таких заходів:

проведення занять (за програмою психофізіологічної підготовки льотного складу до різних видів польоту) з медичних питань використання аварійно-рятувальних засобів і захисного спорядження;

брання участі у перевірці знань і навичок виконання правил експлуатації спорядження льотним складом;

проведення підбору розміру захисного спорядження, участь в його припасуванні;

надання допомоги командуванню і льотному складу в найбільш раціональній комплектації польотного обмундирування. Методику вибору комплекту польотного обмундирування наведено в додатку 8 до цього Положення;

контроль відповідності захисного спорядження умовам польоту;

періодично перевірка гігієнічного стану і умов зберігання захисного спорядження;

вивчення досвіду експлуатації захисного спорядження та обмундирування і подавання рекомендацій стосовно його раціоналізації.

4.14. Захисне спорядження і польотне обмундирування льотного складу призначені для:

захисту від дії несприятливих факторів польоту і зовнішнього середовища в різних кліматогеографічних районах;

створення спільно з іншими бортовими і наземними засобами забезпечення життєдіяльності необхідних умов для виконання екіпажами своїх функціональних обов’язків на всіх етапах діяльності в польоті та на землі;

порятунку в аварійних ситуаціях під час вимушеного покидання літального апарата;

виживання під час автономного перебування в безлюдній місцевості.

4.15. Залежно від призначення захисне спорядження льотчика класифікується на:

висотне (кисневі маски (далі - КМ), висотні компенсуючі костюми (далі - ВКК), герметичні шоломи (далі - ГШ));

протиперевантажувальне (ППК, протиперевантажувальні пристрої, вбудовані в ВКК);

водозахисне (морські рятувальні комплекти (далі - МРК), плавальні паси, жилети);

для захисту від ударів (захисні шоломи (далі - ЗШ), бронежилети);

для захисту від температурного впливу (сезонний польотний одяг, взуття, рукавиці, головні убори, вентилювальне спорядження).

4.16. Ефективність використання захисного спорядження залежить від знання льотним складом його можливостей, особливостей дії фізичних факторів польоту, правильного вибору зросту і розміру усіх предметів, раціонального їх поєднання, якісного індивідуального припасування і дотримання усіх правил експлуатації.

4.17. Медичний контроль за гігієнічним станом захисного спорядження проводиться відповідно до чинного законодавства України.

V. Медичне вивчення авіаційних подій та інцидентів

5.1. Медичне вивчення авіаційних подій та інцидентів, пов’язаних з людським і особистісним факторами, є найважливішою складовою частиною роботи начальника медичної служби із забезпечення безпеки польотів і проводиться відповідно до вимог чинного законодавства України, з метою виявлення, обліку та аналізу причин, що знизили професійну надійність льотчика (екіпажу), розробки та проведення заходів для їх профілактики.

5.2. Робота начальника медичної служби з профілактики авіаційних подій та інцидентів є частиною загальної системи попередження аварійності в авіації та передбачає тісну взаємодію з командирами, фахівцями з виховної роботи, методистами льотного навчання та іншими фахівцями, які беруть участь в організації та забезпеченні польотів.

5.3. Начальник медичної служби враховує та аналізує авіаційні події та інциденти, зумовлені:

недоліками в медичному забезпеченні польотів;

порушеннями в стані здоров’я, що виникли в польоті або виявлені на передпольотному медичному огляді;

невідповідністю індивідуальних психофізіологічних якостей льотчика до складності виконуваного завдання;

надмірною дією або недостатньою стійкістю до факторів польоту (пілотажних перевантажень, перепадів барометричного тиску, гіпоксії тощо);

психотравмуючою дією побутових і професійних факторів, у тому числі під час виконання польоту;

недостатньою психологічною сумісністю членів екіпажу;

нераціональною організацією або недотриманням передпольотного режиму;

нераціональним нормуванням льотного навантаження, що може призвести до зниження працездатності льотного складу;

допуском до польотів осіб, які не пройшли медичного огляду;

вживанням алкоголю напередодні або в день польотів;

неправильним використанням або несправністю киснево-дихальної апаратури і захисного спорядження;

санітарно-гігієнічними недоліками кабіни (попаданням шкідливих домішок у повітря кабіни, неоптимальним температурним режимом тощо);

зміною професійних і соціальних умов діяльності, перенавчанням на інший тип літального апарата, переїздом на нове місце служби тощо.

5.4. У ході медичного вивчення причин авіаційних подій та інцидентів начальник медичної служби використовує:

індивідуальні бесіди з льотчиком, членами його сім’ї;

результати медичних обстежень, оглядів, спостережень і рекомендацій ЛЛК;

відомості про професійну підготовку льотчика;

дані засобів об’єктивного контролю і записи радіопереговорів;

зауваження і спостереження командирів, інструкторів, членів екіпажу, групи керівництва польотами та інших фахівців;

висновки спеціальних тренувань;

матеріали розбору польотів та іншу необхідну інформацію.

5.5. Медичне вивчення авіаційних подій та інцидентів проводиться відповідно до Правил розслідування авіаційних подій та інцидентів в авіації Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України від 19 травня 2010 року № 256, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 14 червня 2010 року за № 386/17681, з використанням статистичного аналітичного і експериментального методів дослідження.

5.6. Статистичний метод дозволяє провести добірку випадків авіаційних подій та інцидентів, виявити осіб, які підлягають додатковому огляду або обстеженню, проаналізувати характерні помилкові дії, їх загальні причини і обставини виникнення за визначений період часу та категоріями льотного складу, за змістом помилок, етапами польоту та за іншими ознаками, що сприяють виявленню причин.

5.7. Аналітичний метод передбачає детальне дослідження обставин і можливого причинного зв’язку конкретного інциденту чи авіаційної події зі складовими особистісного і людського факторів.

З цією метою вивчають:

зміст помилки або інциденту;

умови, за яких стався конкретний випадок (характер польотного завдання, етап, режим, метеорологічні умови польоту, кількість і темп виконаних операцій тощо);

відомості про професійну підготовку льотчика (стаж льотної роботи, клас, наліт загальний і на даному типі літального апарата, перерви в польотах тощо);

результати медичного спостереження і оглядів, дані експериментально-психологічного обстеження;

характер прояву індивідуальних психофізіологічних особливостей в конкретній ситуації;

величину і тривалість дії факторів польоту;

особливості взаємодії льотчика з органами управління і засобами відображення інформації, з групою керівництва польотами (далі - ГКП) і членами екіпажу;

налагодженість засобів індивідуального захисту і життєзабезпечення;

психологічну обстановку в сім’ї, військовому колективі напередодні і в день польотів;

думку льотчика та інших фахівців про причини авіаційної події та інциденту.

5.8. Експериментальні методи потребують відповідної методичної підготовки та оснащення. Завданням начальника медичної служби є визначення випадків, що підлягають експериментальному дослідженню, яке проводиться разом з фахівцями авіаційної медицини закладів Міністерства оборони України.

5.9. На основі отриманих результатів розробляють і здійснюють ціленаправлені заходи для профілактики авіаційних подій та інцидентів. Залежно від причин їх виникнення (за особистісним чи людським факторами) профілактичні заходи можуть бути загальними або індивідуальними.

5.10. Загальні профілактичні заходи передбачають:

розробку і подання командуванню пропозицій для усунення недоліків в організації та забезпеченні польотів і передпольотного режиму, нормального психологічного клімату в підрозділах (екіпажах);

заняття з льотним складом з вивчення психофізіологічних механізмів і заходів профілактики характерних авіаційних подій та інцидентів у залежності від особливостей запланованих польотів та умов діяльності на конкретному типі літального апарата;

проведення занять на тренажері для відпрацювання дій в особливих випадках польоту;

навчання льотного складу навичок використання захисних прийомів і виконання вправ, що підвищують стійкість до несприятливого впливу факторів польоту.

5.11. Індивідуальні профілактичні заходи включають:

обстеження, лікування, надання профілактичного відпочинку або тимчасове усунення від польотів;

подання пропозицій для нормування льотного навантаження, регламентації режиму праці та відпочинку;

додатковий контроль за динамікою функціонального стану льотчиків, які мають професійні труднощі у польоті;

проведення занять на тренажері із фізичної підготовки з метою формування необхідних психологічних і фізіологічних якостей;

проведення індивідуальних бесід з льотчиком, членами його сім’ї, товаришами по службі.

5.12. Результати медичного вивчення авіаційних подій, інцидентів та пропозиції для їх попередження начальник медичної служби доповідає командуванню і старшому начальнику медичної служби. Крім цього, щокварталу старшому начальнику медичної служби подають узагальнені дані за формою, встановленою Правилами розслідування авіаційних подій та інцидентів в авіації Збройних Сил України, затвердженими наказом Міністра оборони України від 19 травня 2010 року № 256, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 14 червня 2010 року за № 386/17681.

5.13. Методичне керівництво роботою начальників медичної служби з вивчення, аналізу авіаційних подій та інцидентів, розробки профілактичних заходів здійснює медична служба Повітряних Сил Збройних Сил України та фахівці авіаційної медицини закладів Міністерства оборони України.

VI. Заходи медичної служби з відновлення функціонального стану і працездатності льотного складу

6.1. Система відновлювальних заходів є складовою частиною медичного забезпечення польотів і спрямована на нормалізацію основних психічних та фізіологічних функцій організму після виконання польотного завдання. Ці заходи проводяться у процесі учбово-бойової підготовки особового складу, який бере участь у підготовці та проведенні польотів, на базі центрів реабілітації льотного складу, кімнат психофізіологічного розвантаження.

Організація відновлювальних заходів покладається на начальника медичної служби.

6.2. Відновлювальні заходи здійснюються за наявності можливостей у частині (гарнізоні) в міжпольотний період після льотної зміни та в нельотні дні. Час та тривалість проведення цих заходів передбачаються розпорядком дня та затверджуються командиром авіаційної частини (начальником).

6.3. У ході планування та проведення відновлювальних заходів враховують:

дані медичного контролю;

вік;

висновок ЛЛК, військово-лікарської комісії (далі - ВЛК);

психологічні особливості (рівень розвитку уваги, оперативного мислення, пам’яті, просторового орієнтування та основні риси характеру);

ступінь фізичного розвитку та рівень фізичної підготовки;

фактори ризику та звички, що впливають на стан здоров’я та працездатність;

побутові умови, характер взаємин на службі та в сім’ї;

особливості перенесення льотчиком різних видів польотів.

6.4. Основні показники для призначення відновлювальних заходів:

наявність явищ втоми після напруженої льотної та наземної роботи;

нервово-психічна напруженість та несприятливі психічні стани;

функціональні порушення, що розвинулись внаслідок льотного та загального навантаження;

недостатня фізична підготовленість, надлишкова маса тіла, атерогенні та інші фактори ризику;

труднощі молодих льотчиків під час перенавчання на нову техніку, після перерв у польотах (понад 15 діб) та під час виконання польотів у нових кліматогеографічних умовах;

служба льотного складу на кораблях (після їх повернення на базові наземні аеродроми).

У період попередньої підготовки до польотів проводяться планові заняття для розвитку навичок самоконтролю за функціональним станом, навчання прийомам психічної саморегуляції, дихальної гімнастики, самомасажу біологічно активних точок шкіри, виконання релаксаційно-лікувальних вправ та іншим індивідуальним методам. Методи відновлення функціонального стану і працездатності льотного складу викладені в додатку 9 до цього Положення.

6.5. У міжпольотний період використовують функціональну музику, відео- та слайд-програми, спеціальні варіанти психічної саморегуляції та самомасажу біологічно активних точок шкіри.

6.6. Після льотної зміни або в день попередньої підготовки за показаннями призначають сауну, гідропроцедури, ручний масаж з елементами біодинамічної корекції хребта, електротранквілізацію центральної нервової системи (далі - ЦНС), електростимуляцію м’язів, комплекси фізичних вправ та інші відновлювальні заходи.

6.7. Відновлення функціонального стану та працездатності льотного складу за показаннями проводиться на базі відділення відновлювального лікування та реабілітації. Крім того, для відновлення функціонального стану і працездатності льотний склад направляється на профілактичний відпочинок до профілакторіїв.

VII. Медичне забезпечення пошуково-рятувальних робіт

7.1. Начальник медичної служби бере участь у пошуково-рятувальних роботах, організованих командиром авіаційної частини (начальником) або за розпорядженням вищого командування, використовуючи сили і засоби медичної служби.

Сили і засоби медичної служби для участі в пошуково-рятувальних роботах визначаються залежно від кількості членів екіпажу та пасажирів, які зазнали аварії, кліматичних та географічних особливостей району приземлення, обсягу та виду медичної допомоги, що надається.

7.2. Медичне забезпечення пошуково-рятувальних робіт включає:

організацію управління медичними силами та засобами, що беруть участь у пошуково-рятувальних роботах;

спеціальну підготовку медичного персоналу з надання екстреної медичної допомоги потерпілим і вивчення способів їх евакуації;

забезпечення високого ступеня готовності медичних сил та засобів, залучених до пошуково-рятувальних робіт, надання медичної допомоги і своєчасну евакуацію постраждалих до лікувальних закладів;

контроль за комплектністю і станом укладок спеціального медичного майна;

навчання членів льотних екіпажів правилам надання первинної допомоги в порядку само- та взаємодопомоги під час поранень, травм та інших нещасних випадків;

навчання членів льотних екіпажів правилам виживання після вимушеного покидання літального апарата і приземлення (приводнення) в різних кліматогеографічних умовах (спільно з начальником пошуково-рятувальної служби (далі - ПРС) і парашутно-десантної служби (далі - ПДС) частини);

роз’яснення членам льотних екіпажів особливостей впливу на організм екстремальних факторів природного середовища (високих та низьких температур повітря, високої інсоляції, кисневого голодування тощо);

організацію взаємодії з військово-медичними та цивільними закладами Міністерства охорони здоров’я з надання медичної допомоги та лікування постраждалих.

7.3. У період передпольотної підготовки начальник медичної служби повинен звертати особливу увагу на відповідність польотної екіпіровки льотного складу та інших членів екіпажу кліматичним умовам району польоту і характеру польотного завдання.

7.4. Лікарі, які залучаються до пошуково-рятувальних робіт, повинні володіти необхідними практичними навичками і знати:

алгоритм надання невідкладної медичної допомоги;

розташування закладів охорони здоров’я у районі проведення пошуково-рятувальних робіт, їх спеціалізацію, шляхи евакуації та організацію зв’язку.

7.5. Медичний персонал, який бере участь в пошуково-рятувальному забезпеченні, повинен бути екіпірований та оснащений необхідним спорядженням відповідно до кліматичних умов.

VIII. Медичне забезпечення різних видів польотів

8.1. У ході організації медичного забезпечення польотів начальник медичної служби повинен знати:

психофізіологічні особливості та гігієнічні умови діяльності льотного складу під час виконання різних видів польотів;

особливості психофізіологічної структури діяльності льотчика під час пілотування і в бойовому застосуванні;

способи збереження життєдіяльності та працездатності льотного складу під час дії факторів польоту;

засоби і методи психофізіологічної підготовки льотного складу, направлені на підвищення стійкості льотчика до дії факторів польоту;

засоби і методи відновлювальної терапії, які використовуються для підтримки працездатності членів екіпажу в польоті і нормалізації функціонального стану організму після напруженої льотної роботи.

8.2. Медичне забезпечення проводиться під час таких видів польотів:

1) під час виконання польотів на висотах 4000 м і вище (висотні польоти) в результаті негативного впливу на організм висотних факторів (зниження загального барометричного тиску, парціального тиску кисню, різкі коливання тиску, низька температура повітря тощо) потрібно обов’язково використовувати захисні засоби.

До них відносяться:

герметичні кабіни, киснево-дихальна апаратура і спорядження для дихання киснем без надлишкового тиску (застосовуються протягом всього висотного польоту);

киснево-дихальна апаратура і спорядження для дихання під надлишковим тиском, ВКК, парашутні кисневі прилади і кисневі системи катапультних крісел, висотно-морські рятувальні комплекти (далі - ВМРК) (використовуються епізодично при розгерметизації кабіни на висотах більше 10000 м, відмовах бортової киснево-дихальної апаратури, покиданні літака).

Висотний політ без захисних засобів може призвести до розвитку хворобливих станів, небезпечних для здоров’я (висотної хвороби, висотних декомпресійних розладів), і до порушення працездатності льотчика.

Заходи, які проводяться начальником медичної служби під час медичного забезпечення висотних польотів, включають:

заняття (бесіди) з льотним складом з питань психофізіологічних особливостей висотних польотів і заходів захисту від несприятливої дії висотних факторів;

участь у проведенні барокамерних підйомів льотного складу;

вибір розмірів висотного спорядження і участь у його припасуванні;

навчання льотного складу користуванню висотними засобами життєдіяльності;

контроль за відповідністю комплекту висотного спорядження запланованому польоту;

контроль за гігієнічним станом і умовами зберігання висотного спорядження;

навчання льотного складу диханню киснем під надлишковим тиском;

вивчення працездатності членів екіпажів у висотних польотах шляхом індивідуальних бесід, міжпольотних і післяпольотних оглядів, аналізу даних барокамерних підйомів, а також бесід з командирами, льотчиками-інструкторами, керівниками польотів і участі в розборі польотів;

участь спільно з льотним складом у розборі льотних пригод і передумов до них, пов’язаних з дією на членів екіпажу факторів висотного польоту.

Засобом психофізіологічної підготовки до висотних польотів і медичного контролю за льотним складом є барокамерні підйоми. Вони поділяються на планові, позапланові та експертні.

Планові барокамерні підйоми проводяться з метою:

ознайомлення льотного складу з дією на організм гіпоксії помірного і вираженого ступеня (на висоті 5000 м) і розрідженої атмосфери на висотах до 10000 м, а також з захисними якостями комплекту кисневого обладнання (далі - ККО) у висотних умовах;

навчання діям з усунення кисневого голодування і висотних декомпресійних розладів у випадку їх розвитку в польоті;

ознайомлення з умовами перебування і роботи на висотах більше 10 000 м під час використання комплекту кисневого обладнання і спорядження для дихання під надлишковим тиском;

визначення індивідуальних реакцій організму на гіпоксію, витривалості до короткочасного кисневого голодування і коливань барометричного тиску, а також виявлення прихованих форм захворювань і порушень функціонального стану, які знижують стійкість організму до висотних факторів.

Планові барокамерні підйоми проводяться всім особам, зазначеним у Положенні про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженому наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, у визначені строки.

Про проведення планових барокамерних підйомів видається наказ по частині.

Позапланові барокамерні підйоми проводяться для визначення функціональних можливостей організму:

після захворювань, які можуть зменшити стійкість до гіпоксії та декомпресійних впливів, але не є підставою для позачергового освідчення ЛЛК;

після захворювань, здатних порушити барофункцію вуха і придаткових пазух носа, погіршити перенесення льотчиком швидких змін барометричного тиску;

після перерви в льотній роботі більше року.

Планові та позапланові барокамерні підйоми проводять медичні фахівці з відповідною підготовкою.

Під час підйомів льотного складу на висоту в барокамері слід керуватися Правилами безпеки і першої медичної допомоги під час проведення барокамерних випробувань та висотних випробувань на літаку (додаток 10), Методикою проведення висотних випробувань (додаток 11), Методикою проведення висотних випробувань на літаку (додаток 12).

Експертні барокамерні дослідження льотного складу проводяться у визначених спеціалізованих лікувальних закладах. Висота підйому і обсяг обстеження визначаються в кожному конкретному випадку залежно від мети підйому і стану обстежуваної особи.

Вибір, підгонку висотного спорядження і навчання диханню під надлишковим тиском проводить начальник медичної служби разом із членами групи обслуговування висотного спорядження.

Диханню киснем під надлишковим тиском навчають льотний склад (курсантів льотних училищ), який літає на висотах понад 10000 м на літаках, обладнаних кисневими приладами для дихання під надлишковим тиском.

Початкове навчання диханню під надлишковим тиском льотний склад проходить під час первинної підгонки висотного спорядження.

Повторне навчання проводиться:

через кожних три роки;

під час перерв у польотах більше року;

під час заміни висотного спорядження;

під час переходу на інший тип ККО;

за медичними показаннями.

Дихання під надлишковим тиском може викликати виражені функціональні зміни в організмі. У зв’язку з цим до початку навчання диханню під надлишковим тиском необхідно:

ознайомити льотний склад з фізіологічними особливостями дихання, мовоутворення і роботи в спорядженні під надлишковим тиском;

правильно вибрати і провести старанне припасування висотного спорядження.

Перед навчанням диханню і мовленню під надлишковим тиском льотний склад проходить медичне обстеження в обсязі передпольотного медичного огляду. За необхідності до проведення огляду залучають лікарів-фахівців закладів охорони здоров’я і фахівців авіаційної медицини закладів Міністерства оборони України.

Льотний склад, який проходить навчання диханню і мовленню під надлишковим тиском, зобов’язаний дотримуватись такого режиму праці, відпочинку і харчування, як і перед висотними польотами. У дні тренувань він звільняється від польотів і допускається до них тільки наступного дня за позитивних результатів тренувань.

Навчання диханню під надлишковим тиском проводять в три етапи.

Перший етап - лабораторний. Навчання проводить начальник медичної служби за участі фахівців групи обслуговування висотного спорядження. Мета цього етапу:

навчити льотний склад правильно дихати і розмовляти в спорядженні під надлишковим тиском;

визначити індивідуальну стійкість до дихання під надлишковим тиском;

перевірити якість припасування висотного спорядження.

Другий етап - барокамерний. Навчання проводять медичні фахівці з відповідною підготовкою разом з начальником медичної служби і членами групи обслуговування висотного спорядження з метою ознайомлення льотного складу з умовами праці в спорядженні під надлишковим тиском на висотах понад 10000 м і захисними якостями висотних засобів життєзабезпечення.

Третій етап - тренажерний. Інструктор льотного навчання і начальник медичної служби знайомлять льотний склад з особливостями пілотування літака в спорядженні з надлишковим тиском в процесі виконання на пілотажному тренажері однієї з вправ (або її елементів) курсу тренувальної підготовки, який передбачає політ на висотах понад 10 000 м.

Результати навчання диханню під надлишковим тиском заносяться до медичних книжок льотного складу;

2) польоти з впливом пілотажних перевантажень.

Польоти з маневруванням, на перехоплення цілі і повітряний бій супроводжуються дією на льотчика пілотажних перевантажень, які за певних умов (збільшення тривалості дії перевантаження з одночасним наростанням його величини, зниження рівня загального фізичного розвитку, втома і перевтома, порушення режиму праці, відпочинку і харчування) можуть викликати:

ускладнення виконання дій управління через збільшення відчуття важкості та больових відчуттів у руках і ногах;

утруднення візуального спостереження за пілотажними приладами і позакабінним простором через появу сірої, чорної або червоної пелени;

втрата свідомості через короткочасне порушення мозкового кровообігу.

Перед освоєнням польотів з дією пілотажних перевантажень начальник медичної служби проводить заняття, на яких льотний склад знайомиться:

з дією на організм пілотажних перевантажень та їх впливом на працездатність льотчика;

з методикою виконання захисних м’язових і дихальних протиперевантажувальних прийомів, особливостями поведінки і дихання під час дії перевантажень;

з будовою і особливостями експлуатації протиперевантажувального спорядження;

із заходами захисту від впливу пілотажних перевантажень.

На практичних заняттях, які проводяться начальником медичної служби разом з фахівцями групи обслуговування висотного спорядження, льотний склад відпрацьовує способи виконання захисних протиперевантажувальних прийомів і дихання під надлишковим тиском в камерах ППК за методикою. Методичне керівництво за проведенням занять здійснюють фахівці авіаційної медицини закладів Міністерства оборони України.

Вибір і припасування протиперевантажувального спорядження проводить начальник медичної служби спільно з фахівцями групи обслуговування висотного спорядження.

Перші тренування з надлишковим тиском у камерах ППК льотний склад виконує в ході первинної підгонки протиперевантажувального спорядження, наступні - під час переходу на другий тип ППК, після перерв у польотах на пілотаж більше року, під час заміни ППК і за медичними показаннями. Під час тренувань перевіряється якість припасування протиперевантажувального спорядження і усуваються виявлені недоліки.

Перед тренуваннями з надмірним тиском у камерах ППК льотний склад зобов’язаний дотримуватись такого режиму праці, відпочинку і харчування, як і перед польотами. У дні тренувань він звільняється від польотів і допускається до них тільки наступного дня.

Перед проведенням тренувань, які супроводжуються створенням надлишкового тиску в камерах ППК, льотний склад проходить медичний огляд в обсязі передпольотного.

У ході виконання льотчиком тренувань начальник медичної служби спостерігає за його станом, періодично підраховує пульс, частоту дихання, вимірює артеріальний тиск. Результати тренувань заносять до медичних книжок льотного складу.

Контроль за фізичною підготовкою льотного складу, який приступає до освоєння польотів з дією пілотажних перевантажень, здійснює начальник медичної служби. Він повинен слідкувати, щоб, крім загальнофізичної підготовки, проводились тренування на спеціальних тренувальних снарядах (лопінгу, батуті, перекладині, спортивних колесах, шведській стінці тощо). Особливу увагу треба звертати на тренування сили і статичної витривалості м’язів черевного пресу і нижніх кінцівок, а також навчання вмінню зберігати правильний ритм дихання.

Найбільш ефективним методом наземного тренування льотчика є обертання на спеціальних центрифугах. При цьому відпрацьовуються захисні м’язові і дихальні протиперевантажувальні прийоми, способи поведінки і дихання, формується вміння контролювати свій стан. Такі тренування необхідно проводити в першу чергу з льотним складом, який приступає до освоєння маневрових польотів з великими перевантаженнями (більше 7 одиниць), що забезпечує підвищення витривалості до перевантажень більше, ніж на 2 одиниці.

Під час виконання польотів на пілотаж необхідно акцентувати увагу льотного складу на відпрацювання захисних м’язових і дихальних протиперевантажувальних прийомів, на контроль за своїм психофізіологічним станом при дії перевантажень. Ці навички спочатку відпрацьовуються в польотах з перевантаженнями до 6-7 одиниць, а потім в процесі освоєння польотів з більшими перевантаженнями.

Для оцінки стійкості льотчиків до пілотажних перевантажень начальник медичної служби проводить вибіркові післяпольотні опитування та огляди. За потреби використовуються дані об’єктивної реєстрації величини і довготривалості перевантажень, яких зазнають льотчики при виконанні польотів на пілотаж і відпрацюванні завдань бойового застосування. Результати вивчення перенесення перевантажень начальник медичної служби доповідає командиру частини (начальнику).

У випадку зниження стійкості льотчика до пілотажних перевантажень слід тимчасово звільнити його від польотів, з’ясувати і усунути причини, які призвели до цього, а у випадку необхідності направити на стаціонарне обстеження.

Основними психофізіологічними особливостями діяльності льотчика в польотах на перехоплення і повітряний бій, крім вищезгаданих, є:

висока нервово-емоційна напруженість і дефіцит часу для прийняття рішень та виконання дій управління;

необхідність оптимального розподілу і переключення уваги в польоті;

суворе дотримання свого місця в строю під час польотів парою та чітка взаємодія в ході виконання тактичних прийомів повітряного бою.

З метою підвищення ефективності та безпеки польотів на перехоплення і повітряний бій начальник медичної служби зобов’язаний:

ознайомити льотний склад з психофізіологічними особливостями діяльності під час виконання певного виду польотів;

роз’яснювати льотному складу особливості візуального пошуку повітряної цілі;

проводити між- і післяпольотний медичний огляд під час польотів на маневровий повітряний бій з перевантаженнями 7 одиниць і більше відповідно до Методів лікарського контролю за льотним складом;

брати участь у тренажерній підготовці льотного складу.

В ході організації медичного забезпечення польотів на перехоплення і повітряний бій слід враховувати умови їх виконання (день, ніч, прості метеорологічні умови (далі - ПМУ), складні метеорологічні умови (далі - СМУ), висоту і тривалість польоту, очікувану інтенсивність маневрування).

У процесі тренажерної підготовки необхідно акцентувати увагу на формування у льотного складу навичок одночасного виконання протиперевантажувальних прийомів і дій з пілотування.

Під час планування польотів з конкретного виду підготовки рекомендується виконувати не більше двох польотів з 40-50-хвилинною перервою між вильотами;

3) польоти на малих і гранично малих висотах.

Виконання польотів на малих і гранично малих висотах характеризується ускладненням діяльності льотчика зі сприймання польотної інформації, проведення орієнтації на місцевості і застосування бортових засобів ураження через виражений прояв таких факторів:

знакоперемінних перевантажень, пов’язаних зі збільшенням турбулентності атмосфери поблизу земної поверхні, особливо під час огинання рельєфу місцевості, що сприяє розвитку втоми в польоті;

оптокінетичних дій, зумовлених переміщенням з великою швидкістю в полі зору льотчика наземних орієнтирів, в результаті чого можуть виникати різного роду ілюзорні відчуття;

нервово-психічної напруженості, пов’язаної з польотами поблизу землі, відсутністю повної інформації про ціль і перешкоди, дефіцитом часу для прийняття рішень про маневр, погіршенням здійснення радіообміну, необхідністю приймати самостійне рішення про виконання бойової задачі через обмежені можливості засобів зв’язку, похибкою у визначенні висоти.

У процесі організації медичного забезпечення польотів на малих і гранично малих висотах начальник медичної служби зобов’язаний:

роз’яснювати льотному складу психофізіологічні закономірності реакцій організму на освоєння і виконання польотів на малих і гранично малих висотах (надмірний прояв передстартових реакцій, відносно тривалий час відновлювального періоду, що складає від 15 до 24 годин, високий рівень психофізіологічної напруженості під час перерв між польотами понад 30-40 діб);

вивчати з льотним складом особливості розподілу уваги в умовах низьковисотного польоту (під час ручного управління близько 90% загального часу витрачається на огляд позакабінного простору; рухи ручкою управління характеризуються суттєвим зменшенням амплітуди і збільшенням частоти);

доводити до відома льотних екіпажів можливі шляхи і способи підвищення стійкості організму до дії знакоперемінних перевантажень і оптокінетичних подразників (фізичні тренування на батуті, лопінгу, обертальних гойдалках, виконання гімнастичних вправ, плавання, короткочасна фіксація погляду на приладовій панелі за появи ілюзорних відчуттів);

рекомендувати проведення з льотним складом систематичних спортивних ігор (волейбол з одночасним використанням двох м’ячів), які сприяють формуванню стійкої сенсомоторної координації;

вивчати індивідуальну витривалість льотчиків до низьковисотного польоту, динаміку передпольотних і післяпольотних реакцій, терміни відновлювального періоду;

контролювати надання льотному складу передпольотного і післяпольотного відпочинку з урахуванням льотного навантаження і характеру польотного завдання, проводити за показаннями відновлювальні заходи для знімання втоми і профілактики перевтоми;

рекомендувати планування виконання найбільш складних польотних завдань на другий виліт, у якому звичайно помічається оптимальна працездатність;

звертати увагу льотного складу на можливість виникнення помилок під час зорового визначення висоти польоту і необхідність її контролю за показаннями приладів;

4) тривалі польоти.

Виконання тривалих польотів поєднано з подоланням членами екіпажів ряду незручностей та психоемоційних ускладнень, які зумовлені:

гіподинамією і монотонією, які знижують загальну активність організму і притупляють пильність льотного складу та контроль за параметрами польоту;

незручностями прийому їжі і відправлення природних потреб у висотному польоті внаслідок використання кисневої маски і захисного спорядження;

дискомфортними умовами, що виникають під час тривалого використання засобів індивідуального життєзабезпечення і порятунку (КМ, ГШ, МРК);

високими фізичними навантаженнями під час тривалого збереження стабільної робочої пози в кріслі (положення сидячи);

високими емоційними навантаженнями, пов’язаними з пілотуванням, бойовим застосуванням і дозаправкою літака паливом у повітрі на фоні зростаючої втоми.

З метою підвищення ефективності медичного забезпечення тривалих польотів начальник медичної служби зобов’язаний:

вивчати з льотним складом психофізіологічні особливості та гігієнічні умови діяльності в тривалому польоті, звертаючи особливу увагу на можливе порушення контролю за параметрами польоту і управлінням літака при монотонїї, зниженні слуху під впливом шуму працюючих двигунів, розвиток втоми на п’ятій годині польоту і більше, погіршення зорової працездатності в нічному польоті, появу сухості в роті і больових відчуттів у ділянці обличчя під час користування киснево-дихальною апаратурою;

оцінювати індивідуальну стійкість до тривалих польотів і до гіподинамії, тривалість збереження оптимальної працездатності в польоті;

проводити медичний контроль за фізичною підготовкою льотного складу, систематичним виконанням комплексів фізичних вправ, що зміцнюють статичну витривалість м’язів спини;

контролювати правильність підбору розмірів, припасування захисного спорядження, які виключають надлишковий тиск на тіло, утруднене дихання і місцеві порушення кровообігу;

контролювати в процесі навчання диханню під надлишковим тиском знання льотним складом правил експлуатації киснево-дихальної апаратури;

рекомендувати льотному складу в польотах тривалістю понад 5 годин періодичне виконання фізичних вправ, а також використання бортових електроміостимуляторів для зняття втоми, поліпшення периферійного кровообігу, збереження працездатності в польоті;

здійснювати медичний контроль за організацією бортового харчування льотного складу, приймати участь у складанні варіантів бортового пайка;

контролювати укомплектованість літаків термосами, аптечками і пристроями для відправлення природних потреб;

навчати льотний склад наданню першої медичної допомоги в порядку само- і взаємодопомоги з використанням засобів бортових аптечок, аварійних запасів і підручних засобів;

контролювати надання льотному складу післяпольотного відпочинку;

5) польоти в СМУ.

Польоти в СМУ характеризуються низкою психофізіологічних особливостей:

зміною способу визначення положення літака в просторі, зумовленою переходом від орієнтації безпосередньої (за природними звичними наземними орієнтирами) до орієнтації за показаннями приладів;

ускладненням розумової діяльності, пов’язаним зі сприйняттям, переробкою і уявною трансформацією інформації приладів у зоровий образ про положення літака в просторі;

виникненням зорових і вестибулярних ілюзій, викликаних дією повітряного середовища і факторів польоту на людину.

Найбільш важким етапом польоту в СМУ є заходження на посадку в умовах посадочного мінімуму, що проявляється низкою психофізіологічних особливостей діяльності:

великою завантаженістю процесом управління для точного витримування літака на посадочній траєкторії;

жорстким лімітом часу для приймання рішення про посадку;

станом очікування виходу із хмар, який мимоволі (не завжди свідомо) спонукає льотчика ще до виходу із хмар відволікати увагу від приладів для пошуку позакабінних орієнтирів;

високою нервово-емоційною напруженістю, яка потребує від пілота додаткового резерву витривалості для забезпечення на останній ділянці польоту високої продуктивної діяльності;

багатоступінчастістю (розтягнутістю у часі) переходу від польоту за приладами до візуального, поперемінним контролем приладової інформації та зовнішньої обстановки;

просторовою орієнтацією на двох рівнях регуляції дій - розумовому, або другосигнальному (за приладами), і перцептивному, або першосигнальному (за зовнішніми наявними ознаками);

залежністю змісту та ефективності дій льотчика від складності метеоумов і ступеня автоматизації управління літаком.

У процесі організації і проведення психофізіологічної підготовки льотного складу до польотів у СМУ необхідно:

роз’яснювати фізіологічні основи та особливості просторової орієнтації, причини виникнення ілюзій просторового положення, найпростіші заходи подолання ілюзій (енергійні рухи головою, зміна пози, напруження м’язів, тимчасове переключення уваги на інше завдання, радіообмін з керівником польоту);

проводити контроль за раціональною побудовою фізичної підготовки, спрямованої на тренування вестибулярного апарату, вміло поєднуючи пасивну (гойдалки, колесо обертання) і активну (вправи на батуті, спеціальних знаряддях, заняття акробатикою, плавання кролем, спортивні ігри) форми тренувань;

виховувати у льотчиків спокійне ставлення до ілюзій, довіру до показань приладів і до системи автоматичного управління заходом літака на посадку.

Під час проведення медичного контролю за станом здоров’я і допуском льотчиків до польотів у СМУ авіаційний лікар зобов’язаний:

виявляти осіб, у яких в польоті з’являються ілюзії, з’ясовувати характер і причини їх виникнення (перевтома, порушення режиму, перерва в польотах, технічні недоліки обладнання кабіни), вживати заходів для їх усунення;

у випадку стійкого і систематичного виникнення у осіб льотного складу ілюзій, не пов’язаних з особливостями системи індикації та умовами польоту, направляти їх у військово-медичний заклад для стаціонарного обстеження;

рекомендувати особам з підвищеною збудливістю вестибулярного апарату виконання комплексу спеціальних фізичних вправ, які підвищують статокінетичну стійкість організму;

6) нічні польоти.

Нічні польоти виконуються в умовах низького природного освітлення, що перешкоджає просторовій орієнтації, знижує гостроту зору (до 0,3-0,05), збільшує поріг контрастної чутливості (до 10-15%). Частково втрачається функція світлорозрізнення позакабінних об’єктів, зменшується поріг світлової чутливості (на 10 порядків і більше), внаслідок чого створюються умови для підвищеного осліплення за різних порушень світлового режиму на аеродромі та у кабіні літака.

Супутніми факторами, які знижують рівень світлової чутливості зорового аналізатора і які спонукають до виникнення ілюзій в нічних польотах, є:

перевтома і надмірне фізичне навантаження перед польотами;

розлад функцій вестибулярного апарату;

порушення передпольотного режиму харчування, переповнення шлунку, кишковика, сечового міхура;

прийом алкоголю напередодні або в день польоту;

нестача в їжі вітамінів A, C і групи B.

Льотний склад, який виконує нічні польоти, повинен мати уяву про психофізіологічні особливості діяльності під час зниженого природного освітлення позакабінного простору. У зв’язку з цим у процесі теоретичної підготовки начальник медичної служби зобов’язаний:

роз’яснювати льотному складу фізіологічні механізми нічного зору (зниження гостроти зору і контрастної чутливості, порушення функції кольоророзпізнавання і оцінки просторового положення позакабінних об’єктів, значення швидкості адаптації до темряви, залежність нічного зору від яскравості та кольору освітлення кабіни літака);

знайомити з факторами, які знижують нічний зір і сприяють виникненню зорових і вестибулярних ілюзій (втома, гіпоксія тощо);

вказати можливі причини виникнення ілюзій під час польоту (неправильний світловий режим у кабіні, відбиття зірок від водної поверхні моря, які можуть призвести до виникнення ілюзій перевернутого польоту, неузгоджене сприйняття окремих вогнів світлотехнічного обладнання аеродрому та інших джерел світла, які викликають ілюзорне відчуття їх самостійного руху в полі зору льотчика);

знайомити з прийомами, які дозволяють попередити зниження нічного зору, в тому числі під час раптової дії яскравих джерел світла (перехід на політ за приладами, створення максимальної освітленості шкал приладів і яскравості самоосвітлених індикаторів, застосування світлофільтрів, нахил голови або прикриття очей долонею, перехід на візуальний політ тільки за умови відновлення початкового рівня нічного зору);

звертати увагу льотного складу на необхідність точного виконання правил експлуатації киснево-дихальної апаратури і захисного спорядження в польоті.

Начальник медичної служби (лікар), який здійснює медичне забезпечення нічних польотів, зобов’язаний:

контролювати стан нічного зору в льотного складу шляхом опитування, спостереження за їх поведінкою і роботою на землі в умовах зниженої освітленості, а також за допомогою приладів (адаптометра, ніктоскопа) за наявності їх в авіаційній частині;

залучати в необхідних випадках спеціалістів для інструментального обстеження нічного зору льотчиків.

Зниження нічного зору (час темнової адаптації більше 60 с, гострота зору нижче 0,3 за освітленості адаптуючого поля 0,008 лк) є підставою для тимчасового усунення льотного складу від нічних польотів з наступним додатковим обстеженням з метою з’ясування і усунення причин цього порушення.

Для забезпечення оптимального світлового режиму в період виконання нічних польотів начальник медичної служби зобов’язаний контролювати виконання таких вимог:

у приміщеннях для робіт і відпочинку льотного складу безпосередньо перед польотами і між ними не повинно бути відкритих джерел яскравого світла (всі освітлювальні прилади повинні мати світлонепроникаючі ковпаки, які направляють світло тільки на робочі місця);

за можливості приміщення доцільно освітлювати червоним світлом, що сприяє збереженню часу темнової адаптації. Для роботи з мапою, читання і виконання інших зорових операцій на столах повинно бути передбачено місцеве освітлення білим світлом, яке забезпечує освітленість біля 30-40 лк. Освітлення стін та підлоги повинне бути в межах 5-15 лк;

яскраві джерела світла на аеродромі повинні бути розміщені таким чином, щоб їх прямі промені не потрапляли в поле зору льотчика;

для попередження осліплення льотчика автомашини, які рухаються по аеродрому, повинні бути обладнані фарами із спеціальними захисними пристроями, які виключають попадання прямого світла в очі льотчиків на стоянках, кермових доріжках і злітно-посадкових смугах (далі - ЗПС);

7) польоти з палуби корабля.

Під час польотів з палуби корабля екіпажі літаків і гелікоптерів корабельної авіації відчувають дію ряду додаткових факторів, що зазначені в розділі ІХ цього Положення.

З урахуванням особливостей організації походів авіанесучих кораблів на бойову службу (в тривале плавання) з участю авіаційного підрозділу, який базується на наземному аеродромі, медичне забезпечення корабельної авіації поділяється на три періоди - підготовчий, основний і післяпохідний.

У підготовчому періоді до перебазування льотного складу на авіанесучий корабель начальник медичної служби зобов’язаний:

організувати медичний огляд осіб, у яких термін дії постанови ЛЛК закінчується у період плавання;

організувати поглиблений медичний огляд льотного складу, який направляється в похід, для виявлення осіб з протипоказаннями до льотної роботи в умовах корабельного базування і клімату району плавання;

доповісти результати освідчення і поглибленого огляду командиру частини (начальнику) і вищому начальнику медичної служби;

ознайомити льотний склад з психофізіологічними особливостями польотів і побуту в поході, а також із заходами, які сприяють розвитку стійкості організму до факторів корабельного середовища і збереженню високої працездатності в тривалому плаванні;

навчити льотний склад методам надання само- і взаємодопомоги на воді;

підготовити медичні книжки льотного складу і передати їх начальнику медичної служби корабля, а всьому льотному складу видати довідки про медичний огляд ЛЛК;

ознайомити начальника медичної служби корабля (авіаційного лікаря корабля) зі станом здоров’я і психофізіологічними особливостями льотного складу, призначеного для участі в поході.

В основний період медичне забезпечення польотів з палуби корабля здійснює начальник медичної служби корабля (авіаційний лікар корабля), який зобов’язаний:

проконтролювати розміщення льотного складу на кораблі з урахуванням фізіолого-гігієнічних умов корабельних приміщень і особливостей льотної праці;

перевірити строки медичного огляду ЛЛК в медичних книжках льотного складу, який прибув на корабель;

вивчити за медичними книжками стан здоров’я і психофізіологічні особливості льотного складу, призначеного для участі в поході.

Під час походу начальник медичної служби корабля (авіаційний лікар корабля) зобов’язаний:

контролювати стан здоров’я льотного складу;

здійснювати медичне забезпечення польотів, а також лікарський контроль за льотним складом, який несе бойове чергування;

вивчити умови проживання та особливості діяльності льотного складу, їх психофізіологічні реакції на комплексний вплив факторів польоту і проживання в корабельному середовищі;

виявляти фактори, які негативно впливають на стан здоров’я льотного складу, і вживати заходів для попередження захворювань;

здійснювати медичний контроль за фізичною підготовкою льотного складу в умовах корабельного базування для підтримання доброї фізичної натренованості;

організувати медичний пост на катері, шлюпці під час проведення польотів, призначити чергового лікаря (фельдшера) з комплектом медичного майна для надання першої допомоги.

У післяпохідний період начальник медичної служби корабля (авіаційний лікар корабля) узагальнює отримані в поході матеріали, заносить до медичних книжок льотного складу результати своїх спостережень і передає їх начальнику медичної служби.

Начальник медичної служби після повернення льотного складу з походу зобов’язаний:

вивчити матеріали спостереження за льотним складом в період походу (стан здоров’я, захворюваність, якість льотної діяльності, витривалість до умов плавання тощо);

провести поглиблений медичний огляд льотного складу, що прибув з походу, і внести пропозиції щодо організації післяпохідного відпочинку і відновлювальних заходів (чергова відпустка, відпочинок в профілакторії, санаторно-курортне лікування тощо);

доповісти командиру і старшому медичному начальнику свої пропозиції щодо організації післяпохідного відпочинку.

IX. Особливості медичного забезпечення польотів авіації

Під час організації медичного забезпечення польотів різних родів авіації начальник медичної служби повинен знати:

характерні особливості професійної праці конкретного роду авіації;

основні фактори та їх вплив на організм в ході виконання окремих видів польотів;

засоби та методи підтримання життєдіяльності та працездатності членів екіпажу в польоті;

тривалість відновлення функціональних показників організму після польотів.

Певні особливості медичного забезпечення є в таких видах державної авіації:

1) винищувальна авіація.

Медичне забезпечення винищувальної авіації розглядається як приклад медичного забезпечення польотів тактичної авіації в цілому. Відмінною рисою професійної діяльності льотчиків винищувальної авіації є виконання польотних завдань в умовах впливу на організм високого рівня пілотажних навантажень, лінійних та кутових прискорень, різких змін барометричного тиску, підвищених психоемоційних навантажень та труднощів у реалізації керувальних дій, пов’язаних з експлуатацією захисного обладнання. Найбільш жорсткі умови для льотчика виникають під час повітряного бою, атак наземних та повітряних цілей, виконання складних видів маневру, а також під час виходу з-під удару засобів ураження противника.

Начальник медичної служби частини винищувальної авіації повинен знати індивідуальне перенесення льотчиками маневрових польотів з великими перевантаженнями на всіх етапах їх освоєння. Він повинен:

вимагати від командування обов’язкового планування і проведення спеціальної фізичної підготовки, спрямованої на підвищення стійкості льотчика до дії великих перенавантажень, та оцінювати її ефективність;

контролювати правильність підбору розмірів висотного та протиперевантажувального спорядження, умови його зберігання та експлуатації;

роз’яснювати льотному складу особливості поведінки під час впливу пілотажних перевантажень;

максимально використовувати наявні відновлювальні засоби для нормалізації функціонального стану в післяпольотному періоді.

У процесі підготовки та виконання польотів винищувальної авіації начальник медичної служби зобов’язаний:

при плануванні польотів уточнювати наявність польотних завдань, пов’язаних з впливом пілотажних перевантажень, на підставі даних динамічного спостереження за станом здоров’я, фізичною та психоемоційною витривалістю льотчика прогнозувати ступінь перенесення пілотажних перевантажень з урахуванням тривалості перерви між польотами на пілотаж, контролювати вміння користуватися протиперевантажувальними засобами;

особливу увагу звертати на дотримання передпольотного режиму, нормування льотного навантаження особам, що систематично здійснюють польоти з великими пілотажними навантаженнями, особливо у віці старше 35 років, що мають відхилення в стані здоров’я, і тим, що не мають нормальних житлово-побутових умов;

у процесі польотів шляхом вибіркового опитування перевіряти:

знання льотним складом правил експлуатації протиперевантажувальних пристроїв та висотного спорядження, особливо льотчиками, які виконують найбільш складні польотні завдання та вперше освоюють нові види вправ і нові типи спорядження;

знання стосовно самооцінки переносимості пілотажних перевантажень по зміні функції;

вміння користуватися захисними протиперевантажувальними прийомами, що базуються на перерозподілі м’язових зусиль і дотриманні ритму дихання;

з метою вивчення перенесення льотним складом польотів проводити міжпольотні та післяпольотні огляди, звертаючи особливу увагу на льотчиків, на яких впливали великі (понад 7 одиниць) перевантаження, а також на льотчиків, які виконували польотні завдання з дозаправкою літаків в повітрі, польоти на гранично малих висотах з огинанням рельєфу місцевості, використовуючи при цьому засоби об’єктивного контролю та бесіди з командирами та льотчиками;

після закінчення льотної зміни на підставі результатів міжпольотних та післяпольотних опитувань і оглядів, залежно від наявності ознак зниження функціонального стану, стану нервово-емоційної сфери диференційовано призначати комплекс реабілітаційних заходів, спрямованих на нормалізацію функцій організму та відновлення працездатності;

на розборі польотів додатково уточнювати перенесення льотчиками пілотажних перевантажень та результативність виконання польотних завдань, порівнюючи дані власних спостережень за працездатністю екіпажів у льотну зміну з оцінкою керівника польотів; брати участь в розробці рекомендацій, що сприяють забезпеченню високої ефективності та безпеки польотів у наступні зміни;

матеріали спостережень за станом здоров’я, фізичної витривалості та індивідуального перенесення великих перенавантажень заносити до медичної книжки, а коли необхідно - використовувати для обговорення з конкретним льотчиком або для доповіді командиру частини (начальнику);

2) транспортна авіація.

Транспортна авіація (далі - ТА) призначена для перевезення особового складу, вантажів, висадки повітряного десанту і в окремих випадках для бомбокидання. Польоти на літаку ТА характеризуються високою напругою фізичних можливостей і фізіологічних функцій організму членів льотних екіпажів, обумовлених станом середовища, який постійно змінюється, в якому проходить їх бойова діяльність, що потребує від медичної служби старанного проведення комплексу профілактичних заходів щодо зміцнення здоров’я і збереження працездатності льотного складу.

На льотний склад ТА впливають такі фактори і умови професійної діяльності:

різкі зміни кліматогеографічних умов під час трансширотних і трансконтинентальних перельотів у південних і північних напрямках;

виражений десинхроноз, який виникає під час трансмеридіанних перельотів з подоланням декількох часових поясів у західно-східному або зворотному напрямку;

соціально-психологічні фактори (велика тривалість стартового часу, вимушені порушення режиму праці, відпочинку і харчування, тривале очікування вильоту, особливо на аеродромах проміжних посадок, відсутність комфортних умов), пов’язані з виконанням польотних завдань далеко від аеродромів стаціонарного базування.

У процесі підготовки і виконання польотних завдань екіпажами літаків ТА начальник медичної служби зобов’язаний:

під час планування польотів оцінити відповідність льотного навантаження психофізіологічним можливостям членів екіпажу, а для льотного складу, який виконує польоти з приземленням на інші аеродроми, враховувати запас часу до чергової ЛЛК і проконтролювати наявність у нього довідки про проходження ЛЛК за встановленою формою;

під час постановки завдання на польоти довести до льотного складу, який відбуває з аеродрому стаціонарного базування на більш або менш тривалий строк, порядок виконання відпрацьованих заходів (інтервали використання засобів підтримання працездатності, особливості відпочинку і харчування, періодичність користування бортовими електроміостимуляторами);

під час передпольотного медичного контролю оцінити стан здоров’я членів екіпажу з наступною доповіддю командиру частини (начальнику);

під час виконання планових польотів з базового аеродрому оцінити їх індивідуальне перенесення за результатами післяпольотних оглядів, розмов з командирами і членами екіпажів, звертаючи особливу увагу на осіб старше 40 років або осіб, які мають захворювання шлунково-кишкового тракту, нервової і серцево-судинної систем;

після повернення із завдання (відрядження) виявляти осіб із симптомами втоми, перевтоми та десинхронозу і за наявності засобів проводити з ними реабілітаційні заходи.

Начальник медичної служби аналізує матеріали медичних спостережень і результати виконання польотних завдань, особливо в умовах трансмеридіанних і трансширотних перельотів, що дозволяє оцінити ефективність заходів, які проводяться медичною службою зі збереження здоров’я льотного складу, і періодично подає командуванню пропозиції щодо їх вдосконалення;

3) армійська авіація.

Польоти на гелікоптерах армійської авіації пов’язані з впливом на членів екіпажів таких факторів:

високого рівня шумів та вібрацій, які спотворюють сприйняття неінструментальної інформації. Це в певній мірі ускладнює пілотування гелікоптера як літального апарата з низькою стійкістю і керованістю;

оптокінетичних дій, які виникають під час обертання лопатей несучого гвинта, що може призвести до явищ захитування і виникнення ілюзорних відчуттів;

інтенсивних механічних переміщень тіла льотчика відносно вертикалі (під час набору швидкості і управління боковим переміщенням гелікоптера), які ускладнюють просторову орієнтацію, з використанням лінії обрію;

аеродинамічних факторів, які призводять до активізації зорово-моторної координації (особливо під час пілотування на гранично малій висоті), що викликає підвищення нервово-емоційної напруги льотчика в ході вирішення завдань бойового застосування;

температурних факторів, які можуть призвести до переохолодження або перегрівання організму членів екіпажу залежно від пори року та географічної широти зони польотів.

Начальник медичної служби, який організовує медичне забезпечення польотів армійської авіації, повинен також враховувати:

характер польотного завдання (проведення візуальної розвідки, ураження наземних цілей, висадка повітряного десанту, проведення рятувальних заходів);

психофізіологічну готовність екіпажу виконувати бойове завдання в умовах надмірних зовнішніх перешкод (зенітний і ракетний вогонь, радіо- і світлові перешкоди, бовтанка).

З метою підвищення психофізіологічних можливостей членів екіпажів при пілотуванні та бойовому використанні гелікоптерів армійської авіації начальник медичної служби зобов’язаний:

роз’яснювати льотному складу на теоретичних заняттях психофізіологічні особливості та гігієнічні умови діяльності в польоті на гелікоптері, дію несприятливих факторів у польоті та способи її профілактики;

рекомендувати льотному складу регулярно пілотувати гелікоптер за неінструментальними сигналами (пропріоцептивними відчуттями), контролюючи свої дії короткими (0,2-0,5 секунд) фіксаціями погляду на показаннях пілотажних приладів;

звертати увагу на необхідність відпрацювання в процесі тренажерної підготовки навичок правильного розподілу уваги в особливих випадках польоту (під час відмови техніки, пілотування на гранично малій висоті, виконання приземлення в СМУ);

здійснювати контроль за виконанням на заняттях з фізичної підготовки спеціальних вправ, спрямованих на підвищення вестибулярної стійкості льотчика до дії оптокінетичних подразників і захитування.

Під час підготовки і проведення польотів, крім перерахованого вище, начальник медичної служби зобов’язаний:

у процесі планування польотів контролювати відповідність запланованого льотного навантаження стану здоров’я і фізичній витривалості льотного складу;

вибірково шляхом опитування з’ясовувати знання льотним складом необхідності дотримання режиму передпольотного відпочинку і харчування, заходів попередження кисневого голодування в польоті, засобів боротьби з ілюзорними відчуттями і різкими перепадами освітленості в нічному польоті, особливостей використання захисного спорядження;

у процесі виконання польотів за даними міжпольотних опитувань і оглядів оцінити динаміку працездатності льотчиків, особливо при вильотах на гранично малій висоті, під час виконання посадки в СМУ;

у післяпольотному періоді на підставі результатів медичного контролю призначити комплекс реабілітаційних заходів, спрямованих перш за все на нормалізацію зору після нічних польотів, корекцію функціонального стану після тривалого впливу шуму і вібрації;

брати участь у розборі польотів і використовувати дані про якість виконання найбільш складних і характерних для армійської авіації польотних завдань з метою вивчення перенесення польотів екіпажами;

4) авіація Військово-Морських Сил.

Характерною особливістю польотів авіації Військово-Морських Сил (далі - ВМС) є виконання задач бойового застосування літаків та гелікоптерів над морем з аеродромів берегового базування і з палуб авіанесучих кораблів. При цьому на льотний склад діють:

група факторів, пов’язаних з перебуванням на авіанесучому кораблі: висока температура і підвищена вологість оточуючого повітря, які сприяють розвитку гіпотонічного стану і перегріву організму під час виконання польотів у низьких широтах; сенсорна деривація, яка призводить до виникнення несприятливих психічних станів в умовах тривалої морської подорожі; морська хитавиця, яка викликає захитування під час проходження штормових зон; різкі перепади температур навколишнього повітря під час переходів льотного складу в період льотної зміни з каюти на палубу корабля і назад; шуми та вібрації, викликані працюючими агрегатами авіанесучого корабля; ударні перевантаження в напрямку голова - таз при виконанні посадок без вирівнювання на аерофінішер ЗПС корабля;

група факторів, пов’язаних з умовами виконання польотів екіпажами літаків та гелікоптерів над морем: висока операційна завантаженість, обумовлена складністю просторової орієнтації та вирішенням навігаційних задач; дискомфорт при тривалому використанні протягом льотної зміни МРК і ВМРК; значне шумове навантаження, яке значно погіршує сприйняття бортовими штурманами-операторами корисних звукових сигналів при гідроакустичному пошуку підводних човнів;

група факторів, що ускладнюють умови автономного існування при вимушеному покиданні літального апарата над морем: морська хитавиця, холодна вода, загроза можливого нападу акул.

Начальник медичної служби повинен доступними йому засобами і методами (бесіди, лекції, тренування) сприяти формуванню в льотного складу таких психофізіологічних якостей:

високої фізичної витривалості під час впливу на організм комплексу факторів польоту і середовища, обумовлених особливостями льотної роботи і базування на авіанесучому кораблі. Для розвитку необхідних фізичних якостей у льотчиків, які здійснюють посадку з використанням аерофінішера, служить комплекс фізичних вправ, що розвивають мускулатуру розгиначів спини, перешкоджають наростанню статико-динамічних порушень в хребті і стабілізують його функцію. Крім того, обов’язковим видом спорту є плавання з проведенням занять в басейні 1-2 рази на тиждень по 30-40 хвилин;

високої емоційної стійкості до умов виконання польотних завдань на морських і океанських театрах воєнних дій;

твердої волі і здібності подолати моральні, психологічні, фізичні та професійні труднощі, які виникають у результаті тривалої відсутності на аеродромах берегового базування;

здібності активної мобілізації уваги, вольової напруги, оперативного мислення, пам’яті, швидкого сприйняття польотної інформації під час виконання посадок на палубу корабля і зближення з літаками інших країн в польотах над нейтральними водами.

У ході підготовки і виконання польотів авіації ВМС начальник медичної служби зобов’язаний:

під час планування польотів з аеродромів берегового базування і палуби авіанесучих кораблів переконатися у відповідності поставлених задач фізичному розвитку, стану здоров’я, психологічному настрою, рівню перенесення впливаючих факторів, готовності льотного складу до використання захисного спорядження і засобів порятунку і доповісти свою думку командиру частини (начальнику);

у період попередньої підготовки довести до льотного складу відомості про фактори і умови діяльності, з якими будуть зустрічатися члени екіпажу в процесі виконання конкретного польотного завдання, і вказати шляхи подолання їх несприятливого впливу (дотримання встановлених режимів роботи в польоті на гранично малій висоті над морем, використання захисного спорядження і засобів рятування, характерні особливості ілюзорних відчуттів під час польоту вночі над водною поверхнею та посадки на палубу корабля і заходів щодо їх попередження, уявне програвання найбільш складних елементів посадки на палубу корабля на фоні автогенної релаксації, тренування з розпізнавання корисних звукових сигналів на спеціальному тренажері перед польотом на пошук підводних човнів);

вибірково проводити опитування членів екіпажів з метою перевірки знання льотним складом правил використання кисневого обладнання, особливо під час експлуатації МРК та ВМРК в період очікування і виконання польоту, прийняття підготовчого положення для зменшення ступеня дії ударних перевантажень в напрямку голова - таз в момент виконання посадки з використанням аерофінішера, особливостей використання засобів корекції функціонального стану організму для профілактики втоми і захитування в ході виконання завдань на гідролітаках на плаву;

під час льотної зміни контролювати функціональний стан і працездатність льотного складу, який цікавить лікаря, особливо в ході виконання нових вправ, зльотів, посадок та операторської роботи на гідролітаках. На міжпольотних та післяпольотних оглядах звернути увагу на стан слухової функції штурманів-операторів, що виконують завдання пошуку підводних човнів, а також льотчиків, які здійснюють повторні посадки на аерофінішер;

після закінчення льотної зміни здійснити льотному складу, що потребує, комплекс відновлювальних заходів (електротранквілізацію при втомі і захитуванні, сауну при загальній втомі і виражених явищах післяпольотної нервово-емоційної втоми, електростимуляцію нервово-м’язового апарату після тривалої гіпокінезії і за наявності застійних явищ у кінцівках, масаж і профілактичну біодинамічну корекцію хребта після дії ударних перевантажень в напрямку голова - таз);

на розборі польотів аналізувати помилкові дії льотного складу, вміння грамотно їх виправити і використати ці дані в ході оцінки перенесення льотного навантаження. За необхідності висловити свої зауваження про недоліки в організації медичного забезпечення льотної зміни.

Х. Медичне забезпечення польотів у вищих військових навчальних закладах, які здійснюють підготовку льотного складу

10.1. Польоти у вищих військових авіаційних навчальних закладах, які здійснюють підготовку льотного складу (далі - АНЗ), відносяться до категорії найбільш напружених видів діяльності, де тісно взаємодіють дві людини:

курсант, для якого політ є новим незвичним явищем і відчуттям у житті;

інструктор льотного навчання, польоти якого характеризуються високою інтенсивністю і багатоплановістю діяльності (встановлення психологічного контакту з курсантом, врахування його індивідуально-психологічних особливостей, рівня підготовки, ступеня опанування елементами техніки пілотування, виконання різних видів польотів в одну льотну зміну).

10.2. У процесі організації медичного забезпечення польотів в АНЗ необхідно враховувати:

високу інтенсивність і різноманітність видів польотів (ознайомлювальні, вивізні, контрольні і самостійні польоти курсантів на учбових і бойових літаках, польоти інструкторів), велике льотне навантаження інструкторського складу;

складність і новизну льотної діяльності для курсантів і постійну заклопотаність льотчиків-інструкторів результатом польотів, виконуваних курсантами, що викликає в перших та других високе емоційне напруження;

необхідність оволодіння великим обсягом навчального матеріалу в процесі теоретичної і льотної підготовки курсантів, високі вимоги до їх здоров’я і фізичного розвитку;

співпадання строків навчання курсантів в АНЗ з періодом завершення їх фізичного розвитку, коли порушення режиму праці, відпочинку і харчування, а також нераціональна методика фізичної підготовки можуть несприятливо відбитися на формуванні організму, призвести до зниження витривалості і опору до захворювань;

можливість розвитку перевтомлення і функціональних розладів нервової системи в окремих курсантів у випадках ускладнень у засвоєнні програми льотного навчання.

10.3. Медичне спостереження за курсантами в перші місяці їх перебування в АНЗ проводиться особливо пильно з метою найбільш раннього виявлення відхилень у стані здоров’я, не виявлених при відборі і здатних перешкоджати льотному навчанню. Перш за все слід звертати увагу на перенесені черепно-мозкові травми, схильність до непритомних станів, на функціональну неповноцінність серцево-судинної системи, підвищену вестибулярно-вегетативну чутливість, хронічні захворювання і нервово-психічну неврівноваженість.

10.4. Вивчення стану здоров’я курсантів здійснюється в ході ознайомлення з медичною і службовою документацією, проведення бесід і щоденного спостереження їх у побуті, на заняттях і під час навчальних польотів, а також під час медичних оглядів (перед- і післяпольотних, квартальних) і чергових освідчень ЛЛК. Лікар психофізіологічного відбору спільно з лікарями-фахівцями лабораторії авіаційної медицини (далі - ЛАМ) в необхідних випадках організовує і проводить експериментально-психологічне обстеження окремих курсантів для встановлення причин неуспішності, передумов до льотних пригод, а також з метою клініко-діагностичних та експертних досліджень.

10.5. Курсантів, у яких в процесі медичного спостереження виявлені стійкі відхилення в стані здоров’я, направляють на стаціонарне обстеження і позачергове освідчення для вирішення питань стосовно придатності їх до льотного навчання. Кожний випадок постанови про непридатність до льотного навчання за станом здоров’я повинен бути вивчений медичною службою АНЗ, а за необхідності і лікарями-фахівцями ЛАМ з метою виявлення причин захворювання і умов, які сприяли його розвитку, для наступної розробки відповідних профілактичних заходів. За курсантами, які мають відхилення в стані здоров’я, що не перешкоджають льотному навчанню, організовується динамічне спостереження із залученням лікарів-фахівців ЛАМ та медичної служби АНЗ.

10.6. Лікар психофізіологічного відбору спільно з начальником медичної служби АНЗ та лікарями-фахівцями ЛАМ повинен вести спостереження курсантів протягом всього періоду навчання, підтримуючи постійний контакт з інструкторами-льотчиками і посадовими особами, які здійснюють навчання і виховання курсантів. Результати динамічного нагляду за фізичним розвитком, станом здоров’я і психофізіологічними особливостями кожного курсанта аналізуються і враховуються в процесі льотного навчання.

10.7. Начальник медичної служби АНЗ і лікар психофізіологічного відбору беруть участь у засіданні ради АНЗ під час розгляду питань відрахування курсантів за льотну неуспішність і доповідають матеріали, які характеризують психофізіологічні особливості і стан їх здоров’я. Перед поданням на раду АНЗ курсанти повторно проходять психофізіологічні обстеження.

10.8. З метою обстеження здоров’я курсантів і забезпечення умов для успішного оволодіння програмою навчально-льотної підготовки начальник медичної служби зобов’язаний:

брати участь у розробці раціонального розпорядку дня;

здійснювати санітарно-гігієнічний контроль за розміщенням курсантів, місцями для занять;

брати участь у розробці планових спортивних заходів і проводити медичний контроль за курсантами в процесі занять з фізичної підготовки і спорту, направлених на розвиток професійно важливих фізичних і психофізіологічних якостей;

проводити наземні тренування вестибулярного апарату особам з підвищеною вестибулярно-вегетативною чутливістю.

10.9. Начальник медичної служби АНЗ і лікар психофізіологічного відбору проводять з курсантами планові заняття та бесіди з авіаційної медицини і психофізіологічної підготовки. При цьому курсантів знайомлять з психофізіологічними особливостями льотної діяльності та способами захисту від несприятливих факторів польоту, вимогами, які пред’являє льотна професія до здоров’я та фізичного розвитку людини, правилами дотримання передпольотного режиму праці, відпочинку і харчування для збереження високої працездатності в польоті, методами психологічної та психофізіологічної підготовки до різних видів польотів, критеріями визначення готовності до вильоту тощо.

10.10. Начальник медичної служби разом з лікарем (фельдшером) здійснює передпольотний медичний контроль за курсантами і льотчиками, особливо ретельний - за курсантами, запланованими для виконання самостійних польотів. У ході допуску до польотів слід враховувати дотримання курсантами передпольотного режиму праці, відпочинку і харчування, у тому числі несення нарядів, які можуть виявитися причиною неповноцінного відпочинку.

10.11. Медичний контроль за льотним та курсантським складом є основною ланкою системи медичного забезпечення польотів. При цьому вирішуються такі основні завдання:

раннє виявлення змін в стані здоров’я та зниження працездатності курсантів і льотного складу, проведення необхідних лікувально-профілактичних заходів;

встановлення зв’язку цих змін з професійною діяльністю льотного складу, успішністю оволодіння курсантами програмою льотного навчання і відрахуваннями за низьку льотну успішність та медичну невідповідність;

виявлення та вивчення факторів, які негативно впливають на стан здоров’я, працездатність курсантів і льотного складу, вживання заходів для їх усунення;

вивчення психофізіологічних особливостей курсантів з метою розробки рекомендацій з індивідуального підходу до льотного навчання, а також для вирішення окремих питань лікарсько-льотної експертизи;

вивчення переносимості різноманітних видів польотів та оцінка наслідків льотного навантаження, визначення раціонального режиму праці, відпочинку тощо.

10.12. Для правильної оцінки змін функціонального стану організму курсантів та льотчиків начальник медичної служби повинен знати індивідуальні норми коливань основних показників фізіологічних та психофізіологічних функцій кожного курсанта та льотчика, які встановлюються під час освідчення ЛЛК та в процесі медичного контролю в міжкомісійний період.

10.13. Медичний контроль за курсантами здійснює начальник медичної служби із залученням лікарів медичної служби. При цьому особлива увага звертається на виявлення курсантів з відхиленнями в стані здоров’я, емоційно-вольовій сфері або зі зниженою працездатністю, у яких можуть виникнути ускладнення в засвоєнні льотної програми.

10.14. Під особливим контролем у начальника медичної служби повинен знаходитися табірний аеродром, а саме:

санітарно-гігієнічні умови розташування курсантів, льотчиків-інструкторів та авіаційного персоналу;

санітарно-гігієнічний стан об’єктів харчування;

організація харчування та водопостачання особового складу;

умови побуту та можливість дотримання передпольотного режиму;

епідеміологічний стан району базування табору;

організація невідкладної медичної допомоги та евакуації хворих та потерпілих в найближчий лікувальний заклад.

ХІ. Медичне забезпечення польотів молодих льотчиків

11.1. У процесі організації медичного забезпечення польотів молодих льотчиків першого року служби необхідно враховувати особливості їх професійного становлення в цей період, яке характеризується надмірними інтелектуальними та фізичними навантаженнями, що зумовлено:

формуванням нових та закріпленням старих професійних навичок;

широким колом нових професійних обов’язків;

процесом соціально-психологічної адаптації у новому колективі;

особливостями побуту та процесом адаптації до нових кліматогеографічних умов.

11.2. Медичне забезпечення польотів молодих льотчиків включає підготовчий та основний етапи.

На підготовчому етапі начальник медичної служби знайомиться з льотною та медичною документацією молодих льотчиків. При цьому він звертає увагу на такі дані:

наявність та повноту оформлення медичної документації;

загальний рівень професійної підготовки (наліт годин);

успішність засвоєння програм теоретичної та льотної підготовки в училищі;

перенесення польотів;

стан здоров’я, кількість звернень за медичною допомогою, перенесення навантажувальних проб та інших видів тренувань, строки проходження ЛЛК;

сімейний стан, шкідливі звички, регулярність занять фізичною підготовкою та спортом;

індивідуальні психологічні особливості особи.

11.3. Через 7-10 діб після прибуття льотчика начальник медичної служби проводить медичний огляд, результати якого записує в медичну книжку. Під час бесіди з льотчиком він намагається дізнатися, чи не було в минулому закритих черепно-мозкових травм, з’ясувати схильність до запаморочень, підвищеної вестибулярно-вегетативної чутливості та хронічних захворювань. На підставі аналізу отриманих даних розробляються рекомендації, які враховує методична рада частини під час підготовки заходів для введення до бойового складу молодих льотчиків.

11.4. До початку польотів у період теоретичної підготовки молодого льотного складу за планом, затвердженим командиром авіаційної частини (начальником), начальник медичної служби зобов’язаний:

ознайомити з кліматогеографічними особливостями та епідеміологічною обстановкою району базування частини;

провести заняття з психофізіологічної підготовки і питань авіаційної медицини;

провести індивідуальний вибір розмірів захисного спорядження;

провести підгонку захисного спорядження, наземні тренування мовлення та дихання на кисневому приладі тренувальному та в барокамері з підйому до 10000 м залежно від комплектності спорядження, роду авіації тощо;

перевірити комплектність льотного обмундирування.

11.5. На основному етапі медичного забезпечення польотів молодих льотчиків оцінюються їх функціональний стан та працездатність. Проводяться перед-, між- та післяпольотні обстеження, за результатами яких визначаються перенесення льотчиками польотів та величина льотного навантаження з урахуванням особливостей індивідуальної реакції організму. Крім показників артеріального тиску та пульсу, беруться до уваги самопочуття, емоційний стан льотчика (збудження, загальмованість), інші вегетативні та невротичні реакції (гіпергідроз, блідість чи гіперемія шкіри, тремор пальців, витривалість у позі Ромберга, симптоми захитування).

11.6. Міжпольотні та післяпольотні медичні огляди молодого льотного складу проводяться протягом першого місяця служби в частині систематично, у подальшому - за потреби, але не менше одного разу на місяць.

11.7. У процесі становлення виявляють льотчиків, які відстають в учбово-бойовій підготовці. Спільно з льотчиками-методистами встановлюються найбільш характерні помилкові дії, що допускають молоді льотчики під час пілотажу та експлуатації авіаційної техніки, їх взаємозв’язок з індивідуально-психологічними особливостями льотчиків, розробляються рекомендації для подолання тимчасових труднощів у засвоєнні програми підготовки. За потреби проводиться експериментально-психологічне обстеження льотчиків лікарями відповідних спеціальностей.

11.8. Начальник медичної служби повинен звертати особливу увагу на умови розміщення молодих льотчиків, дотримання ними режиму праці, відпочинку та харчування перед польотами та у процесі їх виконання, а також відпрацювання правильних навичок використання захисного спорядження.

ХІІ. Медичне забезпечення польотів при перенавчанні та засвоєнні нових видів бойового застосування

12.1. У період організації медичного забезпечення польотів під час перенавчання та засвоєння нових видів бойового застосування начальник медичної служби повинен враховувати:

можливе збільшення кількості робочих операцій, зміну структури та темпу діяльності, підвищення вимог до точності та часових параметрів керівних дій, обумовлених конструктивними та експлуатаційними характеристиками нових літаків, їх високою маневреністю, широким діапазоном швидкостей та висот польоту;

наявність принципово нових пілотажно-навігаційних систем, режимів керування, систем озброєння та бойового застосування;

розвиток виражених передстартових реакцій у процесі перенавчання та освоєння нових засобів бойового застосування;

високий рівень напруженості основних психофізіологічних систем організму льотчика в польоті внаслідок недостатньо сформованих та закріплених навичок керування літаком та пілотування, а також впливу несприятливих факторів польоту;

відносно повільне відновлення функціонального стану та працездатності льотчиків (членів екіпажу) після польотів.

12.2. У період підготовки до перенавчання начальник медичної служби повинен вивчити та врахувати під час проведення медичних заходів:

конструктивні відмінності систем життєзабезпечення, захисного спорядження, засобів рятування, способів відкривання ліхтаря кабіни та блокування катапультного крісла літака, який освоюється, на відміну від того, що експлуатувався раніше;

фізіолого-гігієнічні особливості робочого місця льотчика, а також правила експлуатації засобів захисту під час впливу факторів польоту;

основні тактико-технічні показники нового літака, особливості світлотехнічних характеристик, колового огляду, систем керування, індикації (сигналізації), а також відміни у компонуванні приладового обладнання;

психофізіологічні особливості діяльності льотного складу на новому літаку та фактори, що впливають на ефективність його освоєння;

зміни психофізіологічних функцій льотного складу, що мали місце у польотах на раніше освоєних типах літаків, перед польотами, в польотах та у різні інтервали часу між польотами на новому освоєному типі літака, а також особливості відновлювального періоду після льотного навантаження для різної інтенсивності;

норми льотного навантаження для різних категорій льотного складу в процесі освоєння літака залежно від його новизни, складності та умов польотів;

можливість використання засобів об’єктивної реєстрації показників діяльності льотчика (членів екіпажів) у польоті для оцінки функціонального стану та рівня сформованості льотних навичок;

засоби захисту та методи збереження працездатності під час впливу несприятливих факторів польоту (особливо великих та тривалих перевантажень з високим градієнтом наростання, кутових та коріолісових прискорень), а також особливості самоконтролю за психофізіологічним станом, вірогідність виникнення небезпечних станів та шляхи їх попередження.

12.3. У процесі підготовки до перенавчання начальник медичної служби повинен:

брати участь у відборі для перенавчання льотного складу, основними критеріями якого є стан здоров’я льотчиків, їх націленість на льотну роботу, мотивація і переносимість польотів на раніше освоєному літаку, результати висотних випробувань та тренувань дихання під надлишковим тиском. Особливу увагу треба надавати особам у віці 35 років і старше. Осіб, які перенесли травми, тих, що мають вегето-судинні розлади, хронічні захворювання, а також тих, кого допустили до льотної роботи за індивідуальною оцінкою або з деякими обмеженнями, необхідно направляти на стаціонарне обстеження (лікування) та позачергове освідчення;

підготувати медичні рекомендації стосовно комплектування льотних екіпажів (на багатомісних літаках) з урахуванням індивідуальних особливостей та психофізіологічної сумісності на підставі динамічних лікарських спостережень, даних вивчення міжособистісних стосунків та типологічних особливостей;

рекомендувати до перенавчання в першу чергу найбільш підготовлених, здорових та емоційно стійких льотчиків, оскільки успішне освоєння ними нового типу літака сприятиме створенню у інших льотчиків позитивної установки на перенавчання;

здійснювати за потреби підгонку захисного спорядження, навчання диханню та мовленню під надлишковим тиском;

ознайомити льотний склад з психофізіологічними особливостями діяльності під час польотів на новому типі літака, способами захисту організму від несприятливої дії факторів польоту, необхідністю дотримання режиму праці, відпочинку та харчування.

12.4. У процесі виконання польотів за програмою перенавчання та засвоєння бойового застосування начальник медичної служби зобов’язаний:

систематично проводити міжпольотний та післяпольотний контроль за функціональним станом та працездатністю льотного складу, звертаючи увагу на спрямованість, вираженість та динаміку нервово-емоційної напруженості у повторних вильотах;

аналізувати результати медичних оглядів під час польотів на новому літаку та порівнювати їх з даними, отриманими раніше під час польотів на попередньому типі літака;

виявляти початкові форми захворювань, втоми, порушення передпольотного режиму праці, відпочинку та харчування, вживати заходів щодо їх усунення та доповідати командуванню пропозиції з регламентації льотного навантаження, враховуючи індивідуальне перенесення польотів;

вивчати психофізіологічні особливості діяльності льотчиків на новому типі літака та під час тренувань на тренажері, виявляти фактори, що зменшують ефективність формування та закріплення нових льотних навичок;

брати участь в аналізі помилкових дій та інцидентів на новому типі літака, зумовлених станом здоров’я, зниженням працездатності та психофізіологічними особливостями діяльності льотчика;

організовувати та проводити спільно з терапевтом, неврологом та хірургом поглиблений медичний огляд льотного складу через три місяці з початку польотів за програмою перенавчання з метою запобігання кумуляції несприятливих функціональних змін та розвитку патологічних процесів;

брати участь у плануванні та контролі за проведенням занять із загальної та спеціальної фізичної підготовки льотного складу, за організацією спортивних ігор, які сприяють підвищенню стійкості до дії фізичних факторів польоту, витривалості та працездатності людини, в результаті чого значно зменшуються несприятливі зміни психофізіологічних функцій, що виникають у процесі освоєння нової техніки;

звертати увагу командирів на недопускання перерви в льотній роботі більше 7-10 днів, тому що у процесі перенавчання це може негативно відбитися на формуванні та закріпленні льотних навичок.

12.5. На етапі перенавчання льотчиків на нові літаки авіаційний лікар проводить додаткові заходи згідно з чинним законодавством України.

ХІІІ. Медичне забезпечення льотно-тактичних навчань

13.1. Медичне забезпечення льотно-тактичних навчань (далі - ЛТН) є важливим елементом загальної системи медичного забезпечення польотів.

Його можна розділити на чотири періоди:

підготовка до ЛТН;

організація та забезпечення перельоту (перебазування) на місце навчань та назад;

забезпечення польотів безпосередньо у районі ЛТН;

заходи після завершення ЛТН.

13.2. Начальник медичної служби у період підготовки до ЛТН (після постановки командиром завдань на ЛТН) зобов’язаний:

скласти план медичного забезпечення ЛТН та визначити залежно від поставлених завдань необхідні сили та засоби медичної служби;

підготувати майно та медичний персонал, що відбуває у складі ешелону (наземного чи повітряного), для розгортання медичного пункту на період навчань в польових умовах та медичного поста аеродрому;

перевірити медичні укладки, якими буде оснащена передова команда, для прийому та організації медичного забезпечення авіаційної частини до прибуття основних сил;

визначити осіб льотного складу, які не можуть брати участь в ЛТН за медичними показаннями, і доповісти про це командиру частини (начальнику);

отримати відомості від вищого начальника медичної служби та органів охорони здоров’я про епідеміологічну обстановку та санітарно-гігієнічний стан району навчань, наявність військових та цивільних лікувальних закладів;

зробити щеплення особовому складу з урахуванням епідеміологічної обстановки району ЛТН, ознайомити (шляхом лекцій та бесід) з його особливостями та заходами профілактики конкретних захворювань, вказати на обов’язкове дотримання правил особистої гігієни та харчування, а також у випадку необхідності вимагати видачі особовому складу фляжок;

визначити разом з начальником групи обслуговування висотного спорядження необхідне захисне спорядження та перевірити його стан.

13.3. У період організації та забезпечення перельоту в район ЛТН та назад начальник медичної служби зобов’язаний враховувати вимоги цього Положення, які стосуються медичного контролю за льотним складом у період підготовки та проведення польотів, а також забезпечення перелітаючих екіпажів (норми нальоту, стартовий час, кількість посадок тощо).

13.4. Після прибуття на місце дислокації авіаційної частини на період ЛТН начальник медичної служби повинен:

проконтролювати місця розміщення особового складу, умови передпольотного відпочинку льотного складу, організацію харчування та водопостачання;

встановити зв’язок з медичними закладами району навчань з метою визначення обсягу медичної допомоги та етапів евакуації поранених і хворих;

уточнити епідеміологічну обстановку та структуру захворювань серед місцевого населення, стан водних джерел;

уточнити план ЛТН (кількість льотних днів), ознайомитися з плановою таблицею;

підготувати сили та засоби медичної служби для забезпечення польотів;

розгорнути медичний пункт для прийому та надання медичної допомоги особовому складу;

визначити місце проведення передпольотного медичного огляду льотного складу залежно від його розміщення та місця, де одягають захисне спорядження;

контролювати дотримання передпольотного режиму, умови приготування їжі, санітарно-гігієнічний стан місць прийому їжі та зберігання продуктів у польових умовах, проводити за потреби додаткову вітамінізацію особового складу, доповісти командиру (начальнику) про виявлені недоліки та подати пропозиції щодо їх усунення.

13.5. Після завершення ЛТН і повернення на головну базу начальник медичної служби повинен провести з усім особовим складом медичної служби детальний розбір медичного забезпечення навчань з урахуванням недоліків та намітити заходи щодо їх недопущення в майбутньому. Крім того, для прискореної реадаптації льотного складу та авіаційного персоналу подати командиру рекомендації для раціональної організації праці та відпочинку з використанням профілакторіїв і за можливості інших заходів відновлювальної медицини.

ХІV. Медичне забезпечення екіпажів, що виконують переліт

14.1. Екіпаж, що виконує переліт, зустрічається з низкою несприятливих факторів, які можуть впливати на нього негативно. До них можна віднести великий обсяг льотного та загального навантаження, примусову зміну режиму праці, відпочинку та харчування, незвичні кліматичні умови, порушення звичайного біоритму в зв’язку зі зміною часових поясів тощо.

14.2. Льотний склад, визначений для перельоту (перегону), повинен мати у запасі не менше одного місяця до чергового освідчення ЛЛК та довідку про її проходження з фоновими даними пульсу та артеріального тиску. Медичне забезпечення перелітаючих екіпажів здійснюється на всіх етапах підготовки та виконання польоту.

14.3. Організація медичного забезпечення перелітаючих екіпажів покладається на начальника медичної служби аеродрому посадки (базування). Він зобов’язаний:

контролювати організацію відпочинку та дотримання режиму передпольотного відпочинку;

контролювати умови розміщення (температурний режим, затемнення на вікнах, захист від шуму) екіпажів, особливо перелітаючих із контрастних кліматогеографічних зон;

дати рекомендації льотному складу щодо організації режиму праці, відпочинку та харчування з урахуванням місцевих кліматогеографічних умов і контролювати їх виконання;

здійснювати медичний контроль за забезпеченням екіпажів харчуванням;

контролювати комплектність та стан захисного спорядження та польотного обмундирування;

контролювати якість кисню (органолептично), призначеного для заправки бортової кисневої системи літака, і санітарно-гігієнічний стан киснево-заправної станції згідно з Методикою перевірки якості медичного кисню (додаток 13);

організувати медичну допомогу потерпілим (хворим) та їх евакуацію у разі необхідності до лікувальних закладів;

проводити лікувально-профілактичні та санітарно-гігієнічні заходи.

14.4. Передпольотний медичний контроль екіпажів з відміткою у листі контролю готовності проводиться не раніше ніж за 2 години до вильоту. При цьому необхідно звертати особливу увагу на членів екіпажів, що прибули з контрастних кліматогеографічних зон, на осіб старших вікових груп та осіб, що мають захворювання органів шлунково-кишкового тракту, нервової та серцево-судинної систем. Час та результати огляду заносять в спеціальний журнал (журнал передпольотного медичного контролю перелітаючих екіпажів).

14.5. Під час підготовки до перельотів завчасно з урахуванням найбільш характерних факторів очікуваного району перельоту (жаркий та вологий клімат, десинхроноз, викликаний перельотом декількох годинних поясів) необхідно рекомендувати льотному складу дотримуватися заходів, що сприяють збереженню здоров’я та працездатності.

14.6. Для прискореної адаптації льотного складу після перельоту доцільне проведення комплексу заходів, спрямованих на підвищення та мобілізацію фізіологічних резервів організму (раціональний режим праці та відпочинку, додаткова вітамінізація, за можливості електротранквілізація ЦНС, електростимуляція нервово-м’язового апарату, сауна).

14.7. У початковому періоді після перельоту (до 10 діб) необхідно посилити контроль за загальним станом та працездатністю членів екіпажів.

ХV. Медичне забезпечення польотів в умовах холодного та жаркого клімату

15.1. Польоти в крайніх кліматогеографічних зонах можуть несприятливо відбиватись на функціональному стані та працездатності льотчиків, що вимагає проведення комплексу організаційних та профілактичних заходів, особливо серед осіб, що не пройшли повної акліматизації до умов природного середовища, що змінилися.

15.2. З метою збереження здоров’я та працездатності льотного складу в районах з холодним кліматом, що характеризуються тривалою холодною зимою, коротким прохолодним літом, полярною ніччю та полярним днем, начальник медичної служби повинен контролювати:

своєчасне та ефективне проведення заходів для захисту льотного складу від дії несприятливих факторів зовнішнього середовища, особливо низьких температур повітря, для попередження переохолодження та відморожень;

організацію праці та відпочинку льотного складу з урахуванням сезонних кліматогеографічних факторів, місцевих умов та завдань бойової підготовки;

організацію харчування льотного складу з урахуванням енергозатрат та необхідності запобігання гіповітамінозу;

укомплектованість бортових та особистих аварійних запасів засобами захисту від холоду, медикаментами та продовольством.

15.3. Для попередження несприятливого впливу на льотний склад холодного клімату начальник медичної служби зобов’язаний:

навчати льотний склад правилам надання само- та взаємодопомоги під час відморожень та охолодження організму, а також діям для збереження життя та здоров’я у випадку вимушеної посадки чи покидання літака;

ознайомити льотчиків із способами попередження сніжної офтальмії у сонячні дні за наявності снігового покриття;

проводити санітарно-гігієнічний контроль за температурним режимом у житлових та службових приміщеннях (стаціонарних та польових);

слідкувати, щоб на аеродромі були вітрозахисні пристрої, укриття від холоду (сховища), приміщення для обігріву;

здійснювати медичний контроль за фізичною підготовкою льотного складу та рекомендувати заходи для загартування організму залежно від сезонних умов та місцевих можливостей (лижні прогулянки, спортивні ігри, водні процедури).

15.4. З метою створення умов для нормального сну в період полярного дня необхідно затемнювати вікна приміщень та не допускати зайвого шуму, що особливо важливо для перелітаючих екіпажів, що прибули з районів середніх широт зі звичною зміною дня і ночі або районів, часовий пояс яких відрізняється від місця посадки на 4 години та більше.

15.5. Начальник медичної служби повинен постійно контролювати харчування льотного складу і у випадку нестачі свіжих овочів та фруктів проводити профілактичну вітамінізацію раціону. Для раннього виявлення початкових ознак гіповітамінозу необхідно періодично обстежувати окремі групи льотного складу, проводити лабораторне дослідження їжі на вміст у ній вітамінів. Видачу вітамінних препаратів доцільно поєднувати при можливості з профілактичним ультрафіолетовим опроміненням кварцовими лампами.

15.6. Начальник медичної служби зобов’язаний організувати медичний контроль за місцями забору води (льоду та снігу) для пиття, її транспортуванням та знезаражуванням. Під час використання води з талого снігу та льоду належить контролювати склад мінеральних солей в харчовому раціоні і за необхідності проводити штучну мінералізацію води кухонною сіллю.

15.7. Під час медичного забезпечення польотів в умовах жаркого клімату слід враховувати:

можливість порушення у льотного складу водно-сольового обміну та виникнення перегрівання організму, що знижують його стійкість до різних факторів польоту;

можливість зниження працездатності в осіб льотного складу в початковий період акліматизації та реакліматизації;

зниження в жаркий час маси тіла, фізичної витривалості, порушення сну, погіршення апетиту, підвищену втомленість, пригнічення секреторної та евакуаторної функції травного тракту;

необхідність проведення заходів для захисту льотного складу від інтенсивної сонячної радіації та високих температур.

15.8. У процесі медичного забезпечення польотів в умовах жаркого клімату начальник медичної служби зобов’язаний:

своєчасно виявляти осіб з ознаками перегрівання організму, вживати заходів для звільнення їх від наступних польотів та проводити заходи для нормалізації теплового стану;

контролювати виконання профілактичних заходів, спрямованих на запобігання перегріванню осіб льотного складу та групи керівництва польотами;

проводити роботу для попередження захворювань, зумовлених різкими перепадами температури протягом доби та запиленістю повітря на аеродромах пустельних районів;

брати участь у плануванні льотного навантаження з урахуванням ступеня адаптації до жаркого клімату, індивідуального перенесення високої температури, теплового стану та працездатності льотчиків;

контролювати організацію міжпольотного відпочинку та наявність умов для попередження та усунення перегрівання льотного складу;

брати участь у плануванні занять з фізичної підготовки та рекомендувати проводити їх в прохолодний час доби з наступним прийомом освіжаючого душу;

роз’яснювати льотному складу необхідність суворого дотримання правил експлуатації висотного та протиперевантажувального спорядження;

організувати харчування льотного складу з урахуванням стану теплового обміну організму, підвищеної потреби у вітамінах, зниженого апетиту, бажано знизити калорійність обіду, при цьому підвищити калорійність вечері та сніданку, зменшити вживання жирів, надаючи перевагу вуглеводно-білковій їжі;

організувати медичний контроль за забезпеченням льотного складу на аеродромі та в приміщеннях для занять охолодженою водою, а також за її якістю та умовами зберігання. Вживання води повинно бути достатнім для втамування спраги (3-5 л на людину). Найбільш доцільним є частий прийом води у невеликих кількостях (100-150 г) та сольових розчинів для пероральної регідратації;

збільшити кількість кухонної солі в харчовому раціоні при втраті маси тіла льотчиком більше 4 кг за 8-годинну зміну.

15.9. До заходів із запобігання чи пом’якшення несприятливих факторів жаркого клімату, які контролює начальник медичної служби, відносяться:

захист льотного складу від впливу інтенсивної інсоляції під час перебування на аеродромі шляхом обладнання тентів і накриттів;

обмеження нальоту та тривалості льотної зміни до 5 год. за температури повітря вище 30 °C;

організація раціонального розпорядку дня з урахуванням місцевих умов та конкретних завдань бойової підготовки (проведення польотів за температури повітря вище 25 °C у затінку переважно в ранкові та вечірні години);

створення оптимального температурного режиму в приміщеннях, де працюють і відпочивають льотчики, обладнання їх кондиціонерами та вентиляторами;

обладнання на аеродромі та в місцях відпочинку льотного складу достатньої кількості стаціонарних та пересувних душових установок;

вентиляція підкостюмного простору охолодженим повітрям наземних кондиціонерів під час чергування льотчика в кабіні літака;

перевезення льотного складу в добре вентильованих машинах.

15.10. Під час проведення передпольотного, міжпольотного та післяпольотного медичного контролю за льотним складом в умовах жаркого клімату особливу увагу слід звернути на осіб:

недостатньо акліматизованих (вперше прибулих до частини, тих, що повернулися з відпустки, проведеної у районах з помірним або холодним кліматом);

з відхиленнями в стані здоров’я, що негативно впливають на перенесення високої температури повітря;

які приступили до льотної роботи після значної перерви;

відстаючих у льотній підготовці.

15.11. Начальник медичної служби у разі виявлення випадків перегрівання організму повинен враховувати:

перший ступінь перегрівання супроводжується гіперемією та вологістю шкіри, тепловим дискомфортом, що суб’єктивно оцінюється як "тепло", працездатність у цьому випадку звичайно не порушується;

другий ступінь перегрівання характеризується сильним потовиділенням, тепловим дискомфортом, що суб’єктивно оцінюється як "гаряче", різкою гіперемією шкіри і склер, інколи пульсацією у скронях та головним болем, зниженням працездатності;

третій ступінь перегрівання проявляється ще більш суттєвим потовиділенням, тепловим дискомфортом, що суб’єктивно оцінюється як "дуже гаряче", прискореним серцебиттям, нудотою та запамороченням, значним зниженням працездатності.

15.12. Льотний склад, у якого виявлено перегрівання, що супроводжується зниженням працездатності, підлягає тимчасовому усуненню від польотів з негайним вживанням заходів для нормалізації теплового стану (водні процедури, відпочинок у добре вентильованих чи обладнаних кондиціонерами приміщеннях тощо).

Термін усунення від польотів може складати від кількох годин до кількох днів. Особи льотного складу, у яких перегрівання викликало гострі судинні порушення у вигляді втрати свідомості чи колапсу, підлягають госпіталізації.

XVI. Медичне забезпечення бойового чергування

16.1. Діяльність льотчиків, які несуть бойове чергування, характеризується такими обставинами:

необхідністю регулярного несення бойових чергувань у стані високої оперативної готовності протягом тривалого часу;

високою ймовірністю порушення біологічних ритмів під час частого несення бойових чергувань вдень та вночі;

необхідністю постійного підтримування бойової готовності на високому рівні;

підвищеною відповідальністю за виконання польотного завдання;

непередбачуваністю умов майбутнього польоту;

поєднанням бойових чергувань з льотною підготовкою;

необхідністю виконання польотів у будь-яких метеорологічних умовах, а також і над водною поверхнею.

16.2. Під час несення бойових чергувань на льотний склад впливає комплекс несприятливих факторів:

одноманітність діяльності у режимі очікування;

монотонія, низька діяльність;

низька рухова активність;

багатогодинне перебування у льотному обмундируванні;

стресові ситуації, що виникають періодично у зв’язку з сигналами про виліт;

порушення звичного режиму життєдіяльності (сну, відпочинку тощо).

16.3. Вищезгадані несприятливі фактори сприяють розвитку втоми та знижують працездатність льотчиків на бойовому чергуванні, що може негативно впливати на ефективність виконання польотного завдання.

16.4. Збереження високої працездатності льотчиків на бойовому чергуванні досягається:

суворим дотриманням режиму праці, відпочинку та харчування перед заступанням на чергування;

створенням комфортних умов у приміщенні для чергування;

періодичним інформуванням радіозв’язком про погодні умови, повітряну обстановку, переглядом телевізійних передач, проведенням легких спортивних ігор та інших заходів, які дозволять перебороти монотонію.

16.5. Під час організації медичного забезпечення бойових чергувань льотного складу начальник медичної служби зобов’язаний:

брати участь в плануванні та здійснювати контроль за кількістю та режимом бойових чергувань, своєчасно доповідати командуванню про порушення встановлених нормативів;

діяти згідно з вимогами керівних документів з бойового чергування;

вивчати працездатність у процесі бойових чергувань для внесення пропозицій щодо збереження її на високому рівні;

контролювати санітарно-гігієнічні та побутові умови на чергуванні;

виявляти осіб із залишковими явищами втоми від попередніх чергувань та призначати їм необхідні лікувально-оздоровчі заходи. Правила діагностики та профілактики втоми, перевтоми та хронічної втоми осіб льотного складу визначені в додатку 14 до цього Положення;

проводити заняття з психофізіологічних та фізіологічних особливостей несення бойових чергувань.

16.6. Під час медичного забезпечення діяльності льотного складу, пов’язаного з несенням бойових чергувань, начальник медичної служби, крім того, зобов’язаний:

проводити медичний огляд перед заступанням на бойове чергування льотного складу та групи керівництва польотами в обсязі передпольотного;

контролювати організацію нічного харчування з метою недопущення перерв між прийомами їжі більше 4-5 годин;

роз’яснювати льотному складу особливості зниження працездатності вночі та ознайомлювати із засобами підтримання її на високому рівні.

16.7. Начальник медичної служби повинен звертати особливу увагу на:

профілактику розвитку у льотного складу явищ десинхронізації та перевтоми під час великих професійних навантажень (виконання складних польотів, несення бойового чергування);

раціональне поєднання льотної підготовки та бойових чергувань, що забезпечують підтримання льотних навичок та функціонального стану льотчиків на належному рівні;

розвиток у льотного складу психологічної готовності до дій в екстремальних умовах та здатність швидкого самостійного приймання рішень у разі нестачі вихідної інформації;

навчання льотчиків навичкам виживання під час приземлення (приводнення).

16.8. З метою профілактики втоми льотчиків, які несуть бойове чергування, начальник медичної служби повинен використовувати рекомендовані препарати, що є у наявності, лікувально-відновлювальні процедури (сауни, електротранквілізацію ЦНС, масаж, вітамінні коктейлі).

Командувач Повітряних Сил
Збройних Сил України
генерал-полковник



Ю.А. Байдак



Додаток 1
до Положення з медичного забезпечення
польотів державної авіації України
(пункт 1.9)

Таблиця 1

ОПИС
медичного майна комплектів і сумок медичного поста аеродрому (МПА), наземної пошуково-рятувальної команди (НПРК), рятувальної парашутно-десантної групи (РПДГ)

№ з/п

Найменування предмета

Одиниці вимірювання

Комплекти

Сумки

МПА

НПРК

МПА

РПДГ

1

2

3

4

5

6

7

І

Сильнодіючі лікарські засоби

1

Буторфанолу тартрат 2% розчин для ін’єкцій по 1 мл

амп.

5

-

5

5

2

Адреналіну гідрохлориду 0,1% розчин для ін’єкцій по 1 мл

амп.

6

-

-

-

3

Аміназину 2,5% розчин для ін’єкцій по 1 мл

амп.

10

-

-

-

ІІ

Отруйні лікарські засоби


Дігоксин 0,025% розчин для ін’єкцій 1 мл

амп.

10

-

-

-

ІІІ

Загальні лікарські засоби

1

Аміаку 10% розчин в ампулах по 1 мл в обгортці

амп.

10

5

5

5

2

Анальгіну 50% розчин для ін’єкцій по 2 мл

амп.

10

10

5

5

3

Корвалтаб табл. № 20

упаковка

1

1

1

1

4

Глюкози 40% розчин для ін’єкцій по 20 мл

амп.

5

-

-

-

5

Дібазолу 1% розчин для ін’єкцій по 1 мл

амп.

5

-

-

-

6

Димедролу 1% розчин для ін’єкцій по 1 мл

амп.

10

-

-

-

7

Йоду 5% спиртовий розчин в ампулах по 1 мл в обгортці

амп.

10

10

5

5

8

Йоду 5% спиртовий розчин

кг

0,1

-

0,1

-

9

Аміодарон 150 мг по 3 мл

амп.

10

5

5

5

10

Кордіамін для ін’єкцій по 2 мл

амп.

10

5

5

5

11

Кофеїну-бензоат натрію 20% розчин для ін’єкцій по 1 мл

амп.

10

5

5

5

12

Мезатону 1% розчин для ін’єкцій по 1 мл

амп.

10

-

-

-

13

Натрію гідрокарбонат

кг

-

-

0,1

0,1

14

Нітрогліцерин 0,0005 табл. № 40

упаковка

1

1

1

1

15

Новокаїну 0,5% розчин для ін’єкцій по 5 мл

амп.

10

10

-

10

16

Новокаїну 2% розчин для ін’єкцій по 5 мл

амп.

10

-

-

-

17

Дротаверину гідрохлорид 2% розчин для ін’єкцій по 2 мл

амп.

5

-

3

3

18

Спирт етиловий

кг

0,5

0,5

0,1

0,5

19

Еуфіліну 2% розчин для ін’єкцій по 5 мл

амп.

3

2

-

-

20

Натрію хлориду 0,9% ізотонічний розчин для ін’єкцій по 400 мл у пляшках

л

1,2

-

-

-

21

Глюкози 5% розчин для ін’єкцій 400 мл

л

1,2

-

-

-

22

Бензилпеніциліну натрієва (калієва) сіль для ін’єкцій 500 000 одиниць

флакон

4

4

-

4

ІV

Перев’язувальні засоби і матеріали для шиття, лейкопластири

1

Бинт марлевий медичний стерильний, розмір 7 м х 14 см

шт.

15

5

3

3

2

Бинт марлевий медичний стерильний, розмір 5 м х 10 см

шт.

10

10

5

5

3

Вата медична компресна

кг

0,1

-

-

-

4

Вата медична гігроскопічна в пачках по 100 г (стерильна)

кг

0,2

0,1

0,1

0,1

5

Косинка медична (перев’язувальна)

шт.

3

1

1

1

6

Лейкопластир, розмір 5 м х 5 см

шт.

1

1

1

1

7

Пакет перев’язувальний медичний індивідуальний стерильний ІПП

шт.

10

3

3

3

8

Пов’язка медична велика стерильна

шт.

4

4

1

4

9

Пов’язка медична мала стерильна

шт.

2

6

1

6

10

Серветки марлеві медичні стерильні, розмір 16 х 14 см, в пачці 20 штук (малі)

пачка

2

-

-

-

11

Шовк хірургічний стерильний в ампулах, довжина нитки 1,25 м, калібр 4

амп.

2

-

-

-

12

Шовк хірургічний стерильний в ампулах, довжина нитки 1,25 м, калібр 6

амп.

2

-

-

-

V

Лікарські предмети, апарати і хірургічні інструменти

1

Джгут кровоспинний гумовий

шт.

3

2

1

2

2

Затискач кровоспинний зубчатий прямий № 1 (довжина 160 мм) з нарізкою

шт.

2

3

1

3

3

Голкотримач загальнохірургічний легований довжиною 160 мм

шт.

1

-

-

-

4

Гачок трахеотомічний гострий довжиною 145 мм

шт.

2

-

-

-

5

Гачок хірургічний гострий двозубий

шт.

2

-

-

-

6

Ножиці для розрізування пов’язок з ґудзиком горизонтально-вигнуті довжиною 185 мм

шт.

1

-

-

-

7

Ножиці з одним гострим кінцем прямі довжиною 140 мм

шт.

-

1

1

1

8

Пінцет пластинчастий анатомічний загального призначення довжиною 150 мм

шт.

1

-

-

-

9

Прилад манометричний мембранний ПММ

шт.

1

-

1

1

10

Роторозширювач трахеотомічний

шт.

1

-

-

-

11

Роторозширювач з кремальєрою великий

шт.

2

1

1

1

12

Скальпель гострокінцевий середній

шт.

1

1

1

1

13

Стетофонендоскоп зі змінними головками

шт.

1

1

1

1

14

Таз ниркоподібний емальований

шт.

1

-

-

-

15

Термометр медичний

шт.

1

1

2

1

16

Трубка трахеотомічна пластмасова № 3 діаметром 10,3 мм

шт.

1

-

-

-

17

Трубка трахеотомічна пластмасова № 3 діаметром 11,3 мм

шт.

1

-

-

-

18

Язикотримач для дорослих

шт.

1

-

1

1

19

Система для переливання крові разового використання

шт.

6

-

-

-

20

Шприц разового використання ємністю:






2 мл

шт.

5

5

5

5

5 мл

шт.

5

5

5

5

10 мл

шт.

5

5

3

3

20 мл

шт.

5

-

-

-

Апарати, прилади та приладдя для травматології і механотерапії

1

Шина транспортна для нижніх кінцівок Дітеріхса (модернізована)

шт.

2

-

-

-

2

Щит для перевезення хворих з пошкодженнями хребта

шт.

1

-

-

-

3

Комплект шин пневматичних*

шт.

1

1

-

-

4

Апарати і прилади для загальної анестезії та інтенсивної терапії

5

Апарат штучної вентиляції легенів ДП-9,02

шт.

1

1

-

-

6

Трубка для дихання ТД-1,02

комплект

1

1

1

1

7

Дефібрилятор портативний

шт.

1

-

-

-

VII

Санітарно-господарче майно інвентарне

1

Ноші санітарні

шт.

2

-

-

-

2

Ліхтар електричний кишеньковий

шт.

1

1

1

1

3

Халат медичний

шт.

1

1

1

1

VIII

Медичні предмети витратні

1

Шпильки безпечні

шт.

10

5

5

5

2

Голки хірургічні вигнуті на 4/8 облягання з круглим вістрям 4А2-0,4 Х 25

шт.

2

-

-

-

3

Голки хірургічні вигнуті на 4/8 облягання з круглим вістрям 4А2-0,4 Х 18

шт.

1

-

-

-

4

Катетер уретральний циліндричний гумовий № 16

шт.

1

1

-

-

5

Клейонка підкладна гумовотканинна

шт.

1

-

-

-

6

Піпетка очна з футляром

шт.

2

-

-

-

7

Пов’язка головна до шин (праща) підборіддя

шт.

1

-

-

-

8

Шина нижньої щелепи (підборіддя)

шт.

1

-

-

-

9

Шина дротяна (драбинчаста) для ніг

шт.

4

2

-

-

10

Шина дротяна (драбинчаста) для рук

шт.

4

2

-

-

IX

Тара

1

Ящик укладальний медичний № 2

шт.

1

1

-

-

__________
* Тільки для комплектування укладок авіаційних бригад, полків, окремих ескадрилій.

Таблиця 2

СПЕЦІАЛЬНЕ ОБЛАДНАННЯ
медичного поста аеродрому

№ з/п

Назва предмета

Одиниці вимірювання

Кількість

1

2

3

4

1

Ноші

шт.

2

2

Щит для перевезення осіб з пошкодженнями хребта

шт.

1

3

Комплект постільної білизни (в чохлі):



матрац ватний

шт.

1

ковдра

шт.

1

простирадло

шт.

2

подушка перова

шт.

1

наволочка

шт.

1

чохол

шт.

1

4

Система кисневого забезпечення під час транспортування на 2-4 пункти

шт.

1

5

Термос ємністю 10 л з квартою для пиття

шт.

1

6

Ліхтар "летюча миша" або електричний акумуляторний

шт.

1

7

Вогнегасник

шт.

1

8

Лямка спеціальна Щ-4

шт.

2

9

Чека запобіжна катапультна

шт.

4

Примітки:

1. Форма опису медичного майна

№ з/п

Найменування предмета

Термін зберігання в роках

Одиниця вимірювання

Кількість

Рік виготовлення, дата та номер аналізу

Примітка

1

2

3

4

5

6

7

2. Комплектність майна перевіряється не рідше одного разу в 10 днів; в ці дні проводиться повторна стерилізація інструментарію та майна. Облік комплектності та повторної стерилізації ведеться в журналі за формою:

Журнал обліку кількості та якісного стану медичного майна медичного поста аеродрому

Дата

Виявлені недоліки та зауваження

Прізвище перевіряючого та підпис

Відмітка про усунення недоліків та зауважень

Дата стерилізації інструментарію та перевірки майна, підпис відповідальної особи

1

2

3

4

5

3. У частинах бомбардувальної і військово-транспортної авіації кількість нош - відповідно до кількості членів льотного екіпажу одного літака.

4. Запобіжні чеки катапультних крісел повинні відповідати типам крісел, що застосовуються на літаках частини, кількість чек - не менше числа членів льотного екіпажу літака.

5. Кількість медичного майна в разі необхідності може бути збільшена за узгодженням з начальником медичної служби авіаційного об’єднання.

6. Скорочення, які використовуються в додатку:

амп. - ампула;

комп. - комплект;

табл. - таблетка;

шт. - штука.


Додаток 2
до Положення з медичного забезпечення
польотів державної авіації України
(пункт 2.2)

МЕТОДИ
лікарського контролю за авіаційним персоналом

1. Загальні положення

Робота льотчика виконується в тривимірному просторі за постійного впливу екстремальних й психологічних факторів польоту в умовах високої готовності до зміни режиму польоту, а у випадках необхідності - до покидання літального апарата.

Високий примусовий темп діяльності і жорсткий ліміт часу в поєднанні з великим потоком інформації роблять діяльність льотчика надто напруженою.

Ефективність і безпечність виконання льотних завдань на сучасних типах літаків у значній мірі залежить від функціонального стану і резервних можливостей організму льотчика.

Під час оцінки індивідуальних психофізіологічних можливостей льотчика за кількісними та якісними критеріями психофізіологічних реакцій необхідно враховувати їх динамічність, варіабельність, залежність від змісту та умов виконання конкретних польотних завдань.

У кожному випадку, коли вимірюваний параметр різко відрізняється від попереднього, слід з’ясувати причину можливих змін. Якщо вони обумовлені захворюванням або порушенням передпольотного режиму праці та відпочинку, обстеження необхідно повторити після одужання або впорядкування режиму.

Залежно від показників лікар, не обмежуючись дослідженням функцій в умовах спокою, може використовувати навантажувальні проби та тести для оцінки психофізіологічних можливостей організму льотчика.

Велика кількість існуючих методів дослідження функціонального стану й резервних можливостей організму перешкоджає застосуванню їх усіх у кожного льотчика (члена екіпажу). Це потребує виділити мінімум обов’язкових способів дослідження, котрі можуть використовуватись як лікарем авіаційної частини, так і під час проведення ЛЛК в амбулаторних умовах або стаціонарі. Це забезпечує послідовність методології й критеріїв оцінки функціонального стану, резервів, можливостей і ступеня адаптації організму до факторів льотної праці як показників рівня професійного здоров’я льотного складу.

2. Методика проведення й оцінки даних передпольотного огляду

2.1. Передпольотному медичному огляду підлягає весь льотний склад незалежно від характеру наступних польотів і займаної посади, а також група керівництва польотами. Передпольотний медичний огляд є частиною передпольотного медичного контролю й включає:

індивідуальне опитування про самопочуття, попередній відпочинок, якість сну й харчування;

виявлення відхилень в емоційному стані (за зовнішнім виглядом, поведінкою, формою спілкування);

огляд ротоглотки, слизової оболонки носа, барабанної перетинки, перевірку носового дихання й мовної функції;

дослідження пульсу на променевій артерії протягом 30 секунд;

вимірювання артеріального тиску;

вимірювання температури тіла в пахвовій ділянці.

2.2. Індивідуальне опитування проводиться у формі вільної бесіди без сторонніх осіб. У першу чергу з’ясовуються самопочуття, наявність скарг.

Уточнюється дотримання передпольотного режиму: час відпочинку, тривалість і якість сну, самопочуття після пробудження.

У процесі опитування оцінюються зовнішній вигляд, поведінка, рухова активність, емоційний стан.

Дані, одержані в результаті вивчення зовнішнього вигляду, не менш інформативні, ніж показники інструментального обстеження.

Під час бесіди на передпольотному огляді лікар звертає увагу на:

стан психомоторики (мова, міміка, жести);

емоційний стан (спокійний, загальмований, ейфоричний, збуджений);

вегетативні прояви (лабільність кольору шкіри, пітливість, тремор).

За зовнішнім виглядом, виразом обличчя, характером відповідей на питання й інші поведінкові реакції лікар може припустити наявність відхилень у стані здоров’я або порушення передпольотного режиму.

Під час зовнішнього огляду варто звертати увагу на колір й стан відкритих шкірних покривів і видимих слизових (блідість, гіперемія, підвищена пітливість, акроціаноз, іктеричність). Огляд ротоглотки починається з м’якого піднебіння. Відзначаються його забарвлення, рухливість під час проголошення обстежуваним звуку "А". Потім оглядаються задня стінка глотки й мигдалини. Незначна гіперемія слизових оболонок або збільшення мигдалин навіть за відсутності суб’єктивних скарг повинні привернути увагу лікаря, оскільки незначно виражені катаральні явища в ротоглотці можуть призвести до ускладнень під час перепадів барометричного тиску в польоті. Огляд барабанної перетинки здійснюється за допомогою вушних лійок. Потім проводиться перевірка носового дихання, в ході дослідження якого обстежуваному пропонують закрити рот і дихати тільки носом, при цьому до кожного носового ходу по черзі підноситься марлева нитка або ватна пушинка, і за її коливаннями оцінюється носове дихання (вільне, задовільне, різко утруднене або відсутнє). Утруднене носове дихання, як правило, супроводжується порушенням барофункції вуха й придаткових пазух носа.

Вимірювання температури тіла проводить фельдшер (медична сестра) ртутним термометром протягом 7-10 хвилин. Добові коливання температури тіла здорової людини не виходять за межі 35,7-36,8 °C вранці й 36,2-36,9 °C увечері. Під час польотів в умовах високих температур навколишнього середовища температура тіла вимірюється й між польотами, якщо в лікаря виникають підозри щодо перегрівання організму льотчика. Варто мати на увазі, що навіть під час значного підвищення температури тіла (до 38 °C) людина може не відчувати помітного погіршення самопочуття.

За результатами медичного огляду встановлюється індивідуальна фізіологічна норма (фонові дані) пульсу й артеріального тиску.

Частота пульсу визначається пальпаторно на променевій артерії протягом 30 секунд. Важливими показниками є частота, ритм і наповнення пульсу. Незначне збільшення частоти серцевих скорочень на передпольотному огляді може носити випадковий характер (короткочасне фізичне навантаження, паління, прийом їжі). У таких випадках доцільно запропонувати відпочинок протягом 10-15 хвилин і повторно підрахувати частоту серцевих скорочень. Якщо показники під час повторного підрахунку вкладаються в рамки фонових даних зазначеного льотчика, то попереднє підвищення частоти пульсу зумовлене емоційною реакцією льотчика на медичний огляд.

Досить часто зустрічається дихальна аритмія. Вона зникає, якщо обстежуваний зробить глибокий вдих, а потім видихне і затримає подих на видиху. Дихальна аритмія є варіантом норми.

За наявності аритмії (крім дихальної), екстрасистолії льотний склад підлягає ЕКГ-обстеженню. Якщо уповільнення пульсу складає до 50 ударів за хвилину або тахікардія більше 90 ударів за хвилину, льотний склад усувається від польотів з наступним проведенням поглибленого обстеження.

Вимірювання артеріального тиску здійснюється методом Короткова приладом для вимірювання артеріального тиску. Норма для льотного складу: систолічний тиск 100 мм рт.ст.-140 мм рт.ст., діастолічний тиск 50-90 мм рт.ст. Якщо систолічний або діастолічний тиск виходить за вказані межі, льотчик підлягає усуненню від польотів. Однак питання про допуск до польотів повинно вирішуватися індивідуально. За результатами медичного огляду ЛЛК та динамічного лікарського спостереження повинна бути встановлена індивідуальна норма. З урахуванням встановленої індивідуальної норми на передпольотному медогляді можливі коливання систолічного тиску ± 20 мм рт.ст.

Показаннями для усунення від виконання (керівництва, забезпечення) польотів є:

скарги на погіршення стану здоров’я;

порушення передпольотного режиму відпочинку й харчування;

факт вживання алкоголю напередодні або в день польотів;

наявність гострого або загострення хронічного захворювання;

збільшення частоти або уповільнення пульсу, підвищення або зниження артеріального тиску щодо індивідуальної фізіологічної норми (фонових даних);

підвищення температури тіла вище 36,9 °C;

прийом лікарських засобів без призначення лікаря.

Перераховані показання до усунення від виконання польотів не є абсолютними. У деяких випадках і менш виражені ознаки можуть бути підставою для усунення.

Під час проведення передпольотного медичного огляду необхідно пам’ятати, що основною його метою є допуск до виконання польотів (керівництва польотами) льотного складу за умови їхньої високої працездатності й відсутності порушення стану здоров’я.

З урахуванням специфіки льотної праці, характеру майбутніх польотів льотний склад, що мав перерву в льотній роботі або після перенесеного захворювання, піддається обстеженню в розширеному обсязі з метою індивідуальної оцінки соматичного здоров’я, фізичної витривалості й психоемоційної стійкості.

Схема досліджень для виявлення ознак вегетативних порушень (Вейн А.М., 1998 р.)

№ з/п

Вегетативні ознаки

ТАК

НІ

БАЛИ*

1

2

3

4

5

1

Характеристика зміни забарвлення та стану шкірних покривів:




а) "судинні коралі" (плямиста гіперемія на шиї, обличчі і грудях при зовнішньому огляді);

так

ні

5

б) забарвлення кистьових ділянок шкіри: звичайне, змінене: бліде, гіперемоване, ціанотичне (акроціаноз), "мармурове". Виявлені зміни підкреслити

так

ні

5

2

Оцінка дермографізму, який викликають по передній поверхні грудної клітки: стійкий - більше 10 хв. (червоний, білий, рожевий), підійнятий дермографізм

так

ні

4

3

Оцінка ступеня пітливості:




а) локальне підвищення пітливості (виражена вологість долонь, стоп, пахвових впадин або будь-яких інших частин тіла);

так

ні

4

б) генералізована пітливість (підвищена дифузна вологість всіх вищезгаданих ділянок, а також шкірних покривів у цілому: область грудей, спини, живота тощо)

так

ні

5

4

Наявність зміни температури:




а) субфібрилітет (постійне підвищення температури в межах 37-38 ° С);

так

ні

6

б) раптові підвищення температури за відсутності соматичних захворювань

так

ні

7

5

Погіршення самопочуття зі зміною погоди

так

ні

4

6

Погана переносимість холоду, спеки, духоти

так

ні

4

7

Лабільність АТ (зазначення в анамнезі при дворазовому вимірюванні: на початку та в кінці огляду - різниця не менше 20-30 мм рт.ст.)

так

ні

8

8

Лабільність серцевого ритму (коливання пульсу на початку і в кінці огляду - понад 10 ударів за хвилину)

так

ні

8

9

Наявність гіпервентиляційного синдрому (зміна глибини і частоти дихання, відчуття "нестачі" повітря)

так

ні

8

10

Порушення функції шлунково-кишкового тракту (за відсутності органічної патології)

так

ні

6

11

Наявність вегето-судинних кризів, мігреней

так

ні

10

12

Наявність підвищеної стурбованості, дратівливості, гніву, нестриманості, почуття занепокоєння, страху, різких змін настрою, астенії

так

ні

7

13

Підвищена нервово-м’язова збудливість: симптом Хвостека, схильність до м’язових спазмів (карпо-педальних судом): "зведення" пальців кінцівок, "рука акушера", "нога балерини", "крампії" (потрібне підкреслити)

так

ні

6

Набрана сума балів 20 і більше свідчить про напруження надсегментарного й сегментарного відділів вегетативної нервової системи (далі - ВНС), що потребує консультації фахівців медичних закладів.

3. Визначення вегетативного індексу Кердо

Для одержання об’єктивної характеристики стану тонусу ВНС доцільно використати дані об’єктивного огляду - вимірювання артеріального тиску (далі - АТ), частоти серцевих скорочень (пульсу) за хвилину.

Вегетативний індекс Кердо (ВІ):

У нормі вегетативний індекс наближається до нуля. Вегетативний індекс Кердо має позитивне значення (більше 0) - підтверджує симпатичну спрямованість, що свідчить про наявність перевтоми, початкові прояви невротичного стану. Вегетативний індекс Кердо має від’ємне значення (менше 0) - підтверджує парасимпатичну спрямованість, що свідчить про наявність соматичних органічних змін в організмі обстежуваних.

4. Дослідження нервово-м’язових збуджень

Симптом Хвостека на початку і після 5-хвилинної гіпервентиляції. Під час постукування неврологічним молоточком в точці на середній лінії, яка з’єднує куток рота і мочку вуха, вимірюється ступінь вираженості нервово-м’язового збудження:

І ступінь - скорочення губної комісури;

II ступінь - скорочення крила носа;

III ступінь - крім описаних вище феноменів скорочуються кругові м’язи ока;

IV ступінь - різке скорочення м’язів всієї половини обличчя.

Гіпервентиляція протягом 5 хв. призводить до значного збільшення ступеня вираженості. Серед здорових людей позитивний симптом Хвостека зустрічається у 3-29%. При нейрогенній тетанії він буває позитивним у 73 % випадків.

5. Манжетна проба (симптом Труссо)

На плече обстежуваного на 5-10 хв. накладають артеріальний джгут або пневматичну манжету. Тиск в манжеті необхідно підтримувати на 5-10 мм рт.ст. вище систолічного тиску пацієнта. Під час знімання компресії в постішемічній стадії виникають карпо-радіальні спазми, феномен "руки акушера". Частота симптому Труссо при тетанії коливається від 15 до 65%. Це вказує на високий рівень периферичної нервово-м’язової збудливості (надсегментарний відділ ВНС).

6. Проба на стійкість (поза Ромберга)

Обстежуваний стоїть зі зведеними разом стопами і витягнутими вперед руками, закритими очима. При виражених вегетативних розладах виявляються гіпергідроз долонь, нестійкість, втрата рівноваги.

7. Око-серцевий рефлекс (проба Даньїні-Ашнера)

У обстежуваного в положенні лежачи вимірюють пульс. У наступні 20-30 секунд двома пальцями поступово, з посиленням, натискають на очні яблука. Не припиняючи натискати, протягом 30 секунд підраховують пульс.

Норма уповільнення пульсу - 8-10 ударів за хвилину. Уповільнення на 10-12 ударів за хвилину і більше свідчить про підвищену збудливість центрів блукаючого нерва. Відсутність уповільнення або прискорення пульсу (інвертований пульс) вказують на перевагу симпатичної іннервації.

8. Проба з перегинанням (нахилом тулуба вперед)

Застосовується для оцінки вазомоторних реакцій, які в період перевтоми та початкової стадії захворювання змінюють свій характер. У обстежуваного в положенні стоячи підраховують пульс. Потім він повинен нахилитися вперед і спробувати дістати підлогу кінчиками пальців і залишатись у такому положенні 5 секунд. Після цього обстежуваний піднімається, а лікар стежить за можливими відхиленнями тулуба, забарвленням шкіри обличчя, станом зіниць (розширені чи без змін) і запитує про суб’єктивні відчуття (запаморочення, мерехтіння в очах тощо). Проба вважається негативною, якщо самопочуття не погіршується, не змінюється колір шкіри обличчя або ж з’являється легка гіперемія, пульс частішає не більше, ніж на 20 ударів за хвилину. Для позитивної проби характерні: головний біль, запаморочення, потемніння в очах, блідість або виражена гіперемія обличчя, пітливість, розширення зіниць, відхилення тулуба вбік, пульс частішає більше, ніж на 20 ударів за хвилину.

9. Ортоклиностатичний рефлекс

Ортоклиностатичні проби проводять з метою визначення адаптаційних можливостей серцево-судинної системи. Часто причиною зниження перенесення проб є нервово-рефлекторні порушення регуляції судинного тонусу.

У обстежуваного в положенні лежачи підраховують частоту пульсу (до отримання стабільних результатів). Потім йому пропонують швидко піднятися на ноги і через 5 секунд після цього вимірюють пульс. Вважається, що при ортостатичному рефлексі в нормі пульс стає частішим не більше, ніж на 20 ударів на хвилину (ортостатичне прискорення). Після цього обстежуваний знову лягає, пульс рідшає на 20 ударів на хвилину (клиностатичне уповільнення).

10. Проба Руф’є-Діксона

Застосовують для оцінки серцевої діяльності (за Руф’є-Діксоном - працездатність серця) під час фізичного навантаження.

У обстежуваного, який знаходиться в положенні лежачи на спині, протягом 5 хвилин визначають частоту пульсу за 15 секунд (P 1 ). Потім протягом 45 секунд обстежуваний виконує 30 присідань за вказівкою лікаря. Виконавши присідання, обстежуваний швидко лягає і у нього знову підраховують пульс за перші 15 секунд (P 2 ) і за останні 15 секунд першої хвилини (P 3 ).

Показник серцевої діяльності (ПСД) обчислюють за формулою:

Оцінювання здійснюється за 8-бальною шкалою:

від 0 до 2,9 - "відмінно";

від 3 до 5,9 - "добре";

від 6 до 8 - "задовільно";

більше 8 - "незадовільно".

11. Проба Штанге-Генчі

Застосовують для оцінки функціонального стану дихальної і серцево-судинної систем. Обстежуваний знаходиться в положенні сидячи.

Після глибокого вдиху йому пропонують якнайдовше затримати дихання, затиснувши при цьому ніс (проба Штанге). Відпочивши 5-7 хвилин, обстежуваний затримує дихання після максимального видиху (проба Генчі).

Час затримання дихання реєструється секундоміром.

Зазвичай у нормі (загальностатистична норма або індивідуальна для кожного льотчика) затримка дихання під час вдиху складає 55-60 секунд (мінімальна 30-40 секунд), на видиху - 30-40 секунд (мінімальна 20 секунд). У молодих і тренованих осіб цей час більший. Якщо порушений функціональний стан організму, час затримки дихання зменшується: на вдиху - менше 30 секунд; на видиху - менше 20 секунд.

12. Модифікована проба Вальсальви

Проба належить до числа функціонально-навантажувальних проб, які дозволяють оцінити функціональні можливості серцево-судинної та дихальної систем в амбулаторних умовах. Суворо дозована проба дає можливість оцінити стійкість організму до факторів професійної діяльності.

Для проведення проби до мембранного сфігмоманометра або апарата Ріва-Рочі замість вимірювальної манжети під’єднують мундштук (металевий, оргалітовий). Обстежуваному в положенні сидячи після звичайного вдиху пропонують зробити видих в мундштук і створити в системі "легені - вимірювальна система манометра" тиск величиною 30 мм рт.ст. тривалістю 30 секунд. З початку видиху і до кінця проби (30 секунд) підраховують частоту серцевих скорочень, яку порівнюють із зареєстрованою початковою частотою пульсу.

Якщо приріст частоти пульсу під час проби порівняно з фоном складає 10-30 ударів за хвилину, реакцію слід розцінювати як оптимальну. З приростом частоти пульсу понад 30 ударів за хвилину реакція визначається як надмірна, що може бути зумовлено емоційним збудженням, попереднім навантаженням, початковими ознаками втоми. Якщо приріст частоти пульсу під час проби не перевищує 2-10 ударів за хвилину, реакцію слід вважати недостатньою (ареактивною) внаслідок кумуляції некомпенсованого стомлення або астенізації організму будь-якої етіології (стан реконвалесценції).

13. Дослідження емоційно-особистісних характеристик

Оцінюючи показники функціонального стану, слід орієнтуватися на середню статистичну норму, але враховувати величину індивідуальних коливань. Норма фізіологічних і психологічних показників характеризується достатньо широким діапазоном. Тому лікар повинен брати до уваги вірогідні інтервали, які зазвичай коливаються.

При цьому слід враховувати, що показники функціонального стану мають значну розсіяність. Так, наприклад, величини частоти пульсу і артеріального тиску, зареєстровані у льотного складу в процесі професійної діяльності, не можуть розглядатися лікарем як загальні середньо-фізіологічні норми. Під час виконання польотів, різних за складністю, у одних льотчиків має місце зростання показників, у інших, навпаки, зменшення. Приблизно в третини льотного складу вони істотно не змінюються, тому потрібно виходити з конкретних індивідуальних норм. Саме на них повинна базуватися функціональна діагностика ранніх форм захворювань, перевтоми і відновлення працездатності після перенесених захворювань.

У всіх випадках, коли функціональні зміни стійкі і виражені, а лікар не може виявити причину їх виникнення, необхідно провести позачергове обстеження льотно-лікарської комісії.


Додаток 3
до Положення з медичного забезпечення
польотів державної авіації України
(пункт 2.6)

ОРІЄНТОВНІ СТРОКИ
усунення від польотів льотчиків, що вживали лікарські засоби

Препарати

Тривалість усунення від польотів, годин

1

2

Наркотичні засоби (наркоз)

72

М’язові релаксанти

24

Снодійні засоби

12-24

Седативні та нейролептичні:


броміди

8-12

похідні фенотіазину

24-48

інші заспокійливі

4-6

Анальгетики групи опію

24

Похідні піразолону

6-12

Алкоголь

не менше 24

Антигістамінні

8-24

Серцеві та спазмолітичні

12-24

Діуретики

24

Місцевоанестезуючі

4-6

Блювотні та відхаркуючі

6-12

Послаблювальні

18-24

Жовчогінні

24

Гормональні

72

Сульфаніламіди:


ті, що погано всмоктуються

24-72

пролонгованої дії

до 7 діб

Антибіотики


звичайної дії

12-48

тривалої дії (біцилін)

термін дії + 24 години

Протималярійні

не менше 10 діб

Інші протимікробні та хіміотерапевтичні засоби

24

Вакцини і сироватки

не менше 24

Протигельмінтні

12-24

Кисень при дегельмінтизації

96

Рентгенконтрастні речовини

24

__________
Примітки:


1. Наведені терміни усунення від польотів можуть бути збільшені за підвищеної індивідуальної чутливості до тих чи інших ліків, що слід зазначати в медичній книжці.
2. Термін дії препарату визначається за аркушем-вкладишем.



Додаток 4
до Положення з медичного забезпечення
польотів державної авіації України
(пункт 2.13)

ПЕРЕЛІК
обладнання кімнати передпольотного медичного огляду

№ з/п

Найменування

Кількість

1

Апарат Рота для рівномірного освітлення таблиць

1

2

Таблиця Сівцева для визначення гостроти зору

1

3

Набір вушних воронок (№ 1-4)

1

4

Дзеркало носове для дорослих з довжиною губок 35 мм

1

5

Манометр вушний простий (отоманометр)

1

6

Рефлектор лобний (Сімановського)

1

7

Шпателі медичні

10

8

Секундомір

1

9

Прилад для вимірювання артеріального тиску

1

10

Фонендоскоп

1

11

Термометр медичний

10

12

Молоток неврологічний для дослідження сухожильних рефлексів

1

13

Прилад для визначення алкоголю у повітрі, що видихається

1

__________
Примітки:


1. Кімната передпольотного медичного огляду, як правило, розташовується на аеродромі й призначена для проведення передпольотного (міжпольотного, післяпольотного) медичного огляду льотного складу.
2. Вона повинна бути теплою, просторою, світлою й затишною, складатися, як правило, із двох приміщень. Перше з них призначене для очікування і обладнується вішаками для одягу, необхідною кількістю стільців, крісел або диванів, столиками для газет, журналів, брошур, медичної літератури. Друге приміщення призначається безпосередньо для проведення медичного огляду. У ньому повинні бути стіл для лікаря, стільці, кушетка, умивальник, антропометричні прилади, настільна лампа, графин із чистою питною водою, медична шафа для зберігання медичного майна й медикаментів, необхідних для проведення огляду й надання невідкладної допомоги.
3. Під час проведення передпольотного медичного огляду фельдшер (медична сестра) проводить льотному складу, що оглядається, вимірювання температури тіла. У випадку відсутності кімнати очікування вимірювання температури тіла проводиться в коридорі або в іншому опалюваному приміщенні.
4. Кімната передпольотного медичного огляду обладнується пристроєм гучномовного зв’язку з керівником польотів і динаміками для прослуховування радіообміну екіпажів.



Додаток 5
до Положення з медичного забезпечення
польотів державної авіації України
(пункт 2.29)

ФОРМИ
робочої документації начальника медичної служби

1. Загальні положення

Документацією начальника медичної служби авіаційної частини з медичного забезпечення польотів є:

журнал планування і обліку роботи начальника медичної служби з медичного забезпечення польотів (форми 1-12);

журнал обліку результатів передпольотного медичного огляду льотного складу (форма 13);

особиста карта передпольотного, міжпольотного і післяпольотного медичного огляду льотного складу (форма 14).

2. Пояснення до ведення журналу планування і обліку роботи начальника медичної служби з медичного забезпечення польотів

Журнал є основним документом планування і оперативного обліку заходів, які проводяться начальником медичної служби з медичного забезпечення польотів. Він має бути оформлений в окремому багатоаркушевому зошиті, в якому кількість аркушів кожної із 12 форм, що входять в нього, визначається залежно від потреби з обов’язковою наявністю місця для внесення даних про додаткові заходи та зауваження перевіряючих.

Журнал повинен бути пронумерованим, прошнурованим, скріпленим печаткою, облікований в діловодстві і зберігатись як документ для службового використання. Усі розділи журналу заповнює начальник медичної служби або особа, яка його замінює. Журнал розрахований на два роки роботи. Зберігається протягом трьох років як довідковий матеріал.

3. Форми журналів і рекомендації щодо їх ведення

План роботи медичної служби військової частини А ____ на 20___ рік (форма 1) повинен відповідати організаційно-методичним вказівкам на навчальний рік і включати такі розділи:

медичне забезпечення польотів;

бойова і спеціальна підготовка медичного складу;

лікувально-профілактичні заходи;

медичне постачання;

санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи;

військово-медична підготовка;

санітарно-освітня робота.

Розділ медичного забезпечення польотів повинен включати заходи з лікарсько-льотної експертизи, медичного контролю в міжкомісійний період, в період підготовки і проведення польотів, з вивчення впливу факторів професійної діяльності на організм і заходи щодо їх профілактики, з вибору і припасування захисного спорядження, медичного вивчення індивідуальних особливостей льотчика в процесі тренажерної підготовки і різних спеціальних тренувань, а також заходи з психофізіологічної підготовки льотного складу, підготовки з питань авіаційної медицини, медичного забезпечення ЛТН і ТН, фізичної підготовки, проведення комплексу реабілітаційних заходів льотному складу тощо.

План роботи медичної служби військової частини А ____ на ___ 20___ рік (місяць) (форма 2) відображає її особливості залежно від умов, місця розташування, часу, року, перенавчання і освоєння нових типів бойового застосування тощо. У ньому повторюються розділи плану на рік, вказуються конкретні особи, які вимагають проведення тих чи інших заходів, безпосередні виконавці.

Доповідь командиру частини (начальнику) про стан медичного забезпечення за місяць (форма 3) готується до кінця кожного місяця. У ній наводяться дані про захворюваність, госпіталізацію і працевтрати особового складу, стан медичного забезпечення польотів, санітарно-гігієнічний стан місць відпочинку, харчування особового складу, вказуються основні причини тимчасового усунення льотного складу від польотів, недоліки, що були, причини їх виникнення та пропозиції щодо їх усунення.

Оперативний облік динамічного лікарського контролю за льотним складом (форма 4) планується на навчальний рік. До форми заносяться всі заходи динамічного медичного контролю відповідно до прізвищ всього льотного складу. При цьому не буде вважатись порушенням, якщо на кожного льотчика в частинах будуть заведені персональні облікові картки.

План лікувально-профілактичних заходів для особового складу (форма 5) складається за результатами ЛЛК льотного складу і осіб ГКП та поглибленого медичного обстеження інших категорій військовослужбовців. Форма ведеться за категоріями особового складу. До плану включаються особи, які мають хронічні захворювання і підлягають диспансерному лікарському спостереженню, а також особи льотного складу, які мають надлишкову масу тіла, у тому числі з діагнозом "здоровий".

Відомості про осіб, направлених на стаціонарне обстеження і лікування (форма 6), в профілакторій (форма 8), кількість путівок в санаторії і будинки відпочинку (форма 7), заняття з льотним складом з авіаційної медицини і військово-медичної підготовки (форма 9), заняття з членами сімей льотного складу (форма 10), санітарно-освітня робота (форма 11) заносяться у відповідні графи вказаних форм. Облік льотного складу, який усунено від польотів під час передпольотного медичного огляду, здійснюється за формою 12.

Форма № 1


ЗАТВЕРДЖУЮ

Командир військової частини
_________________________
      (в/звання, підпис, прізвище)

"____" _____________ 20__ р.

ПЛАН
роботи медичної служби військової частини А ____на 20___ рік

№ з/п

Заходи

Терміни проведення

Відповідальний виконавець

Хто притягується

Відмітка про виконання

1

2

3

4

5

6

Начальник медичної служби

_______________________________
(в/звання, підпис, прізвище)

"____" ______________ 20__ р.

Форма № 2


ЗАТВЕРДЖУЮ

Командир військової частини
_________________________
      (в/звання, підпис, прізвище)

"____" _____________ 20__ р.

ПЛАН
роботи медичної служби військової частини А ___ на __ 20__ рік (місяць)

Особливості роботи ______________________________________________________

№ з/п

Заходи

Терміни проведення

Відповідальний виконавець

Відмітка про виконання

1

2

3

4

5

Начальник медичної служби

_______________________________
(в/звання, підпис, прізвище)

"____" ______________ 20__ р.

Форма № 3

ДОПОВІДЬ
командиру частини про стан медичного забезпечення

за _______ 20___ р. (місяць)

1. Аналіз захворюваності, госпіталізації, працевтрат особового складу (в абсолютних числах)

№ з/п

Захворювання

Льотний склад, ГКП

ІТС

Солдати, сержанти

захворюваність

госпіталізація

працевтрати

захворюваність

госпіталізація

працевтрати

захворюваність

госпіталізація

працевтрати

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

1

Інфекційні захворювання, в тому числі:










2

ГРЗ










3

Гострі шлункові інфекції










4

Інфекційний гепатит










5

Гострі пневмонії










6

Захворювання шкіри і підшкірної клітковини










7

Травми










8

Гострі отруєння










9

Алкоголізм










10

Наркоманія










11

Всього










2. Стан медичного забезпечення польотів. Санітарно-гігієнічний стан об’єктів. Причини виявлених недоліків і рекомендації щодо їх усунення.

Начальник медичної служби

_______________________________
(в/звання, підпис, прізвище)

"____" ______________ 20__ р.

Форма № 4


ЗАТВЕРДЖУЮ

Командир військової частини
_________________________
      (в/звання, підпис, прізвище)

"____" _____________ 20__ р.

ОПЕРАТИВНИЙ ОБЛІК
динамічного лікарського контролю за льотним складом на 20__ рік

№ з/п

Військове звання, прізвище, ім’я, по батькові

Дата народження

Коли і якою ЛЛК обстежено

Діагноз, висновок ЛЛК

Виконання заходів

Дата

20_ р.

20__ р.

відпустки

профілактичний відпочинок

випробування в барокамері

тренування дихання і мови під надмірним тиском кисню

XII

І

ІІ

ІІІ

ІV

V

VI

VII

VIII

ІX

X

XI

20_р

20_р

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

Начальник медичної служби

_______________________________
(в/звання, підпис, прізвище)

"____" ______________ 20__ р.

Пояснення щодо заповнення форми № 4

Для заповнення використовується умовний знак - квадрат, поділений діагоналлю, проведеною із верхнього правого кута в нижній лівий кут.

Під час планування у верхній частині квадрата проставляється дата запланованого заходу із забарвленням відповідним кольором (вказаний в умовних позначках). У нижній частині квадрата проставляється дата фактичного виконання із забарвленням тим самим кольором.

Умовні позначки:

під час заповнення рекомендується забарвлювати:

ЛЛК стаціонарна - червоним кольором;

ЛЛК амбулаторна - синім кольором;

поглиблений огляд - зеленим кольором;

квартальний огляд - коричневим кольором;

місячний огляд - жовтим кольором.

Форма № 5


ЗАТВЕРДЖУЮ

Командир військової частини
_________________________
      (в/звання, підпис, прізвище)

"____" _____________ 20__ р.

ПЛАН
лікувально-профілактичних заходів для особового складу військової частини А ____ на 20___ рік

№ з/п

Військове звання, прізвище, ім’я, по батькові

Дата народження

Діагноз, з якого року

Рекомендовані заходи

Терміни виконання

Примітка

І

ІІ

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

І. Льотний склад.

ІІ. Група керівництва польотами.

ІІІ. Інженерно-технічний склад.

IV. Інші офіцери та прапорщики.

V. Військовослужбовці строкової служби.

Форма № 6

ОБЛІК
льотного складу, направленого на стаціонарне обстеження і лікування

№ з/п

Військове звання, прізвище, ім’я, по батькові

Назва лікувального закладу

Діагноз при направленні

Дата

Працевтрати

Кінцевий діагноз

Заключення ЛЛК

направлення

повернення

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Форма № 7

ОБЛІК
путівок в санаторії і будинки відпочинку

№ з/п

Дата надходження, звідки отримана і номер накладної

Назва санаторію, будинку відпочинку

Термін путівки

№ путівки

Дата видачі путівки

Кому видана путівка (військове звання, військова частина, прізвище, ім’я, по батькові)

Підстава для видачі путівки (діагноз СВК або ЛЛК)

Розписка про отримання

для офіцерів

для членів сімей

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

Форма № 8

ОБЛІК
осіб, направлених у профілакторій

№ з/п

Дата надходження, звідки отримана і номер накладної

У зв’язку з чим направлений

Категорія особового складу

Термін перебування

Всього днів

Примітка

1

2

3

4

5

6

7

Форма № 9

ОБЛІК
занять з льотним складом з авіаційної медицини і військово-медичної підготовки

№ з/п

Підрозділ

Назва теми

Кількість годин

Кількість слухачів

Хто проводив

1

2

3

4

5

6

Форма № 10

ОБЛІК
занять з членами сімей льотного складу

№ з/п

Назва теми

Кількість годин

Кількість слухачів

Хто проводив

1

2

3

4

5

Форма № 11

ОБЛІК
санітарно-освітньої роботи

№ з/п

Підрозділ

Назва теми

Кількість годин

Кількість слухачів

Хто проводив

1

2

3

4

5

6

Форма № 12

ОБЛІК
льотного складу, який усунено від польотів під час передпольотного медичного огляду

№ з/п

Дата усунення

Військове звання, прізвище, ім’я, по батькові

Діагноз

Заходи, проведені лікарем (надана допомога, направлення в лікувальну установу, консультація)

Дата видужування

Дата допуску до польотів

Працевтрати

Примітка

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Форма № 13

ЖУРНАЛ
обліку результатів передпольотного медичного огляду льотного складу військової частини А _________

Військове звання ______________________ П.І.Б. __________________________________

Дата народження ______________________

Діагноз ______________________________________________________________________

Фонові показники: пульс _______ артеріальний тиск ______________

№ з/п

Дата огляду

Скарги, сон

Стан верхніх дихальних шляхів

Температура тіла

Пульс

Артеріальний тиск

Виявлені відхилення у стані здоров’я або порушення передпольотного режиму

Заключення щодо допуску до польотів

Інформація щодо стану мого здоров’я надана мною в повному обсязі. Попереджений про надання неповної та недостовірної інформації (підпис оглянутого)

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

Форма № 14

ІНДИВІДУАЛЬНА КАРТА
обліку результатів передпольотного, міжпольотного та післяпольотного медичних оглядів льотного складу військової частини

Військове звання __________________________ П.І.Б. ______________________________

Фонові показники: пульс __________ артеріальний тиск ________________

спеціальність __________________________ клас ______________________

№ з/п

Дата огляду

Скарги, сон

Стан верхніх дихальних шляхів

Температура тіла

Пульс

Артеріальний тиск

Виявлені відхилення у стані здоров’я або порушення передпольотного режиму

Заключення щодо допуску до польотів

1

2

3

4

5

6

7

8

9



Додаток 6
до Положення з медичного забезпечення
польотів державної авіації України
(пункт 4.2)

ОСОБЛИВОСТІ
організації різних видів харчування льотного складу

І. Загальні положення

Застосовуються три основних види харчування льотного складу:

повсякденне (передпольотне) харчування в наземних умовах;

бортове харчування в тривалих польотах, що включає бортове водозабезпечення;

харчування та водозабезпечення в аварійних умовах.

Особливості зазначених видів харчування льотчиків знайшли відображення у відповідних нормах постачання: льотному, бортовому та аварійних пайках.

ІІ. Повсякденне (передпольотне) харчування в наземних умовах

У комплексі заходів з психофізіологічної підготовки льотного складу до польотів особливе значення надається організації раціонального повсякденного (передпольотного) харчування. Повсякденне (передпольотне) харчування - це всі прийоми їжі протягом 24 годин до початку польотів, особливо безпосередньо перед вильотом.

Повсякденне (передпольотне) харчування організовує продовольча служба на базі стаціонарної льотної їдальні. Передпольотна їжа може прийматися в їдальні і безпосередньо на аеродромі. У льотній їдальні організовуються, як правило, основні прийоми їжі: сніданок, обід, вечеря, а на аеродромі - другі сніданки або вечері.

Повсякденне (передпольотне) харчування є важливим засобом підвищення працездатності льотчика в польоті та збереження його здоров’я. Передпольотний сніданок (обід, вечерю) льотний склад повинен отримувати в льотній їдальні за 1,5-2 години до вильоту. Для того, щоб не допустити висотного метеоризму, в передпольотний раціон не включаються продукти, що сприяють підвищеному газоутворенню в кишечнику (горох, бобові, квасоля, чечевиця, ячмінна та вівсяна крупи, кукурудза, редька, ріпа, гарбуз тощо).

Продукти рослинного походження, багаті на клітковину, вводяться у передпольотний раціон в суворо нормованих кількостях: не більше 200 г житнього хліба (вчорашньої випічки), не більше 100 г капусти, не більше 550 г картоплі, не більше 250 г інших овочів. Овочі повинні проходити термічну обробку. Не рекомендується перед польотом пити квас та холодну некип’ячену воду у великій кількості.

В добовому передпольотному раціоні не дозволяється робити заміну продуктів, яка може спричинити збільшення вмісту в добовому пайку круп, житнього хліба, овочів. З метою зменшення газоутворення в кишечнику рекомендується використовувати в передпольотному харчуванні кисле молоко, кефір, ацидофілін, цибулю, часник, кріп, які пригнічують газоутворюючу флору кишечника. Особливо доцільним може бути прийом цих продуктів на вечерю напередодні польотів.

Полівітамінні препарати, що входять до складу льотного пайка, потрібно приймати під час передпольотного прийому їжі. У передпольотний раціон повинні включатися продукти, що легко перетравлюються та засвоюються і мають невеликий об’єм. Його калорійність встановлюється відповідно до режиму харчування.

Щоб позбутися можливих диспепсичних розладів - у передпольотне меню не потрібно включати багаті жиром продукти, особливо жирну свинину та баранину, а також жирні види риби та птиці.

Для збереження високої працездатності під час льотної зміни безпосередньо на аеродромі через 4 години після передпольотного прийому їжі повинен додатково видаватися другий сніданок (друга вечеря) калорійністю біля 700 ккал, що вміщує переважно поживні речовини, які легко перетравлюються та засвоюються, вуглеводи, жири та білки. Через це до другого сніданку рекомендується включати білий хліб, цукор, сир, яйця, ковбасу, кисле молоко, шоколад, гарячий чай та каву.

1. Режим харчування

Розподіл добового раціону за прийомами їжі (у відсотках від загальної калорійності льотного пайка) для чотириразового харчування наведено в таблиці.

Прийом їжі

Денні польоти

Нічні польоти

з 15 до 17 години

з 8 до 9 і з 14 до 15 години

Перший сніданок

10 - 15

20 - 25

20 - 25

Другий сніданок

25 - 20

15 - 10

-

Обід

35 - 40

35 - 40

40 - 35

Перша вечеря

30 - 25

30 - 25

25 - 30

Друга вечеря

-

-

15 - 10

Другий сніданок і друга вечеря видаються, як правило, на аеродромі у перерві між польотами.

В умовах жаркого клімату за високих денних температур повітря калорійність їжі, що приймається в найбільш спекотні години, які збігаються з інтенсивним льотним навантаженням, не повинна перевищувати 20-35% загальної добової калорійності. Під час вечері в кінці робочого дня її можна збільшити до 36-40%.

У разі триразового режиму харчування на сніданок повинно припадати біля 30 %, на обід - 50 %, на вечерю - 20 % загальної добової калорійності раціону.

2. Харчування на необладнаних аеродромах

З метою забезпечення раціонального харчування, запобігання харчовим отруєнням та токсикоінфекціям під час базування на аеродромах, не обладнаних стаціонарними харчоблоками, необхідним є посилений контроль за санітарним станом польових кухонь-їдалень, якістю продуктів та води, умовами зберігання, приготування та прийому їжі, а також за станом здоров’я персоналу польової кухні-їдальні.

У разі відсутності можливості приготування їжі з продуктів льотного пайка можуть використовуватись консервовані та концентровані продукти, що мають харчову цінність, аналогічну льотному пайку. У цих випадках передбачається триразове харчування. Добові раціони продуктів на заміну льотного пайка комплектуються авіаційно-технічними частинами за рахунок продуктів, що надходять на поточне постачання, у суворій відповідності до норм. Раціони у вигляді сухих пайків комплектуються з розрахунку на 2-3 або 4 особи. Заявку на необхідну кількість добових раціонів подає штаб авіаційної частини в авіаційно-технічну частину.

У разі відсутності польових кухонь-їдалень на аеродром повинні бути доставлені армійські казанки (каструлі), ложки, виделки та ножі для відкривання консервів. Для того, щоб розігріти їжу, повинно бути доставлене сухе паливо з розрахунку 100 г на одного льотчика на добу. Питна вода та вода для приготування їжі повинна постачатись тільки з перевірених джерел та відповідати встановленим вимогам. Якщо харчування льотного складу здійснюється в пунктах громадського харчування, лікар під час проведення передпольотного медичного огляду уточняє час прийому та характер їжі.

ІІІ. Бортове харчування в тривалих польотах, що включає бортове водозабезпечення

Бортові пайки комплектують у льотній їдальні спеціально призначені та проінструктовані особи. Продукти бортового пайка на один прийом їжі після зовнішнього огляду укладаються в пакети з плівки окремо на кожного члена екіпажу. Укладка продуктів в один пакет на двох осіб і більше не дозволяється. У бортових пайках забороняється використовувати черствий хліб, прострочені або забруднені продукти, а також негерметичні і сильно деформовані банки з м’ясними, м’ясо-рослинними консервами та соками, банки з ознаками бомбажу.

З метою забезпечення різноманітним харчуванням членів екіпажів літаків під час польотів тривалістю 8 годин і більше дозволяється проводити заміну окремих продуктів згідно з варіантами бортових пайків, що регламентуються керівними документами.

У льотній їдальні готують також гарячий чай і каву, які розливаються в індивідуальні або групові термоси, що видають екіпажу в політ. Заготовляти гарячі напої необхідно з розрахунку не менше 100 мл на годину польоту на 1 особу.

Бортові сумки з пайками і термоси доставляють на аеродром до вказаного у заявці часу і здають під розписку члену екіпажу, відповідальному за організацію харчування в польоті. На літаку бортові пайки розміщують в призначених для них місцях.

У польотах на значних висотах, коли надлишковий тиск в герметичній кабіні не менше барометричного тиску на висоті 5000 м, екіпаж використовує кисень. Перед прийомом їжі та питтям включається безперервна подача кисню та послабляється киснева маска праворуч. Після цього маска відокремлюється лівою рукою, а правою до роту підноситься їжа чи кухоль з чаєм (водою, соком). Після закінчення прийому їжі і пиття маска повертається на місце, підтягується до обличчя і виклю чається безперервна подача кисню.

За особою, що приймає їжу чи п’є, повинен спостерігати один з членів екіпажу для того, щоб у випадку необхідності надати допомогу. Під час раптової розгерметизації кабіни необхідно негайно припинити прийом їжі, повернути маску в попередній стан та відновити герметичність її прилягання до обличчя.

Під час польотів на значних висотах, коли надлишковий тиск в герметичній кабіні дорівнює фактичному барометричному тиску на висоті 5000 м або нижчий від нього, екіпаж повинен приймати їжу і пити виключно у КМ (ГШ), що має клапан для харчування (КМ-32П). У такі польоти повинен видаватись спеціальний бортовий пайок (висотний), що складається з консервованих пюреподібних та рідких продуктів, упакованих в алюмінієві туби. Перед вживанням їжі з туби необхідно відгвинтити ковпачок, зірвати захисну фольгу на горловині туби та нагвинтити на неї мундштук з парафінованого картону чи оргскла. Після цього, тримаючи підготовлену вищезгаданим способом тубу, правою рукою ввести мундштук через клапан в масці в рот. Для запобігання забрудненню маски та підмаскового простору не треба сильно натискувати на тубу рукою. Після польоту маска та дихальні клапани повинні бути очищені від залишків їжі, а сама маска - перевірена на герметичність.

ІV. Харчування та водозабезпечення в аварійних умовах

З метою збереження та підтримки працездатності на рівні, необхідному для виживання після аварійного приземлення (приводнення) в безлюдній місцевості, екіпажі літаків забезпечуються аварійними запасами. До складу НАЗів, крім засобів сигналізації та зв’язку, предметів першої необхідності і аптечки, як правило, включаються аварійні запаси їжі і води (так звана водно-харчова група).

Медичний контроль за забезпеченням екіпажів літаків аварійними запасами їжі і води включає:

санітарно-гігієнічний контроль за якістю харчових продуктів і води, призначених для комплектування аварійних запасів;

контроль за правильним комплектуванням харчових груп аварійних запасів;

контроль за своєчасним поповненням аварійних запасів їжі та води.

Аварійні запаси їжі та води повинні комплектуватись згідно з вимогами чинного законодавства. Контроль за комплектуванням покладається на начальника медичної служби.

Санітарно-гігієнічний контроль за якісним станом харчових продуктів і води, що використовуються для комплектування аварійних запасів, здійснює начальник медичної служби, який акцентує увагу на строках виготовлення продуктів, ознаках їх псування, цілості і чистоті упаковки. Освіження продуктів, що входять до наборів аварійних запасів, проводиться після закінчення строків зберігання за планами командирів авіаційно-технічних частин, а також у разі встановлення повної або часткової неможливості використання продуктів.

V. Організація харчування під час вильоту по тривозі

У разі неможливості забезпечення льотного складу гарячою їжею в період підготовки до вильоту по тривозі харчування організовується за рахунок спеціального набору продуктів, визначеного відповідними документами. Виліт екіпажів натщесерце не допускається. Комплекти наборів продуктів повинні зберігатись в двох місцях: на продовольчому складі авіаційної частини та в спеціальному приміщенні на аеродромі. Набори повинні бути готові до видачі в будь-який час доби. Контроль за продуктами, що входять в комплект, здійснюється згідно з санітарно-гігієнічними вимогами (зовнішній вигляд, строк зберігання, цілісність упаковки, відсутність бомбажу).


Додаток 7
до Положення з медичного забезпечення
польотів державної авіації України
(пункт 4.2)

ОСОБЛИВОСТІ
харчування льотного складу з надлишковою масою тіла

1. Загальні положення

В умовах авіаційних частин виявлення осіб з надлишковою масою тіла здійснюється шляхом систематичного зважування льотчиків, вимірювання окружності живота, товщини шкірної складки. Зміна цих показників об’єктивно відображує кількісний бік харчування.

Під час експертної оцінки маси, фізичного розвитку льотного складу використовується таблиця максимальної нормальної ваги чоловіків відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, та інші нормативно-правові документи, що регламентують питання лікарсько-льотної експертизи. Для льотного складу з тенденцією до систематичного збільшення маси тіла, коли вона тільки перевищує норму, але не досягає максимальної величини, основним завданням є стабілізація маси тіла. Для цього достатньо зменшити калорійність їжі, що вживається, та посилити фізичну активність (додатково до фізичної підготовки зайнятися спортом, бігом, туризмом, здійснювати тривалі прогулянки пішки тощо). Обмежене харчування за льотною нормою організовується як дієтичне харчування після відповідного наказу по частині.

Підставою для організації дієтичного харчування є рекомендація лікаря-терапевта під час проходження льотчиком чергової льотно-лікарської комісії (далі - ЛЛК). Начальник медичної служби спільно з начальником продовольчої служби та кухарем-інструктором складає спеціальну розкладку і затверджує її у командира авіаційної частини (начальника).

Першочергово слід зменшити добове вживання продуктів льотного пайка, що мають високу калорійність і містять переважно вуглеводи та жири: хліба пшеничного на 200 г, цукру на 50 г, масла вершкового на 40 г, шоколаду на 15 г. Калорійність добового раціону досягає при цьому 3845 ккал на добу.

Якщо протягом тижня вага не стабілізувалась, з наступного тижня належить перейти до другого етапу самообмеження. З пайка необхідно додатково виключити 100 г житнього хліба, 40 г макаронів, 25 г м’ясо-копченостей. Це дозволить зменшити калорійність добового раціону до 3480 ккал. Якщо ж і це не дасть протягом 7-10 днів стійкої стабілізації ваги, рекомендовано перейти до третього етапу зменшення добового раціону. Зменшується вживання цукру ще на 20 г, хліба житнього на 100 г, масла вершкового на 10 г, рису (чи інших круп) на 30 г. Калорійність добового раціону зменшується приблизно до 2970 ккал на добу.

У разі якщо на другому чи третьому етапі буде спостерігатись зменшення ваги нижче нормальних величин, що супроводжується явищами фізичної слабкості, необхідно дещо збільшити калорійність раціону шляхом поступового введення в дієту знятих з розкладки продуктів.

Для контролю за динамікою маси тіла бажано проводити зважування щоденно натщесерце, але не рідше, ніж один-два рази на тиждень (краще в понеділок і п’ятницю).

Заходи щодо зменшення маси тіла у осіб з ожирінням повинні проводитись під постійним наглядом лікаря. Одночасно повинно бути вирішене питання про їх допуск до польотів на підставі стану здоров’я.

Організація харчування та методика зважування можуть бути подібними до тих, що і при стабілізації маси.

2. Заходи медичної служби у разі виявлення атерогенних змін ліпідного обміну в льотного складу

У виникненні атерогенних змін ліпідного обміну найважливіша роль належить жировій та вуглеводній частинам раціону харчування (співвідношення між поліненасиченими та насиченими жирними кислотами, простими і складними вуглеводами та кількістю вжитого з їжею холестерину). Приведення у відповідність співвідношень між основними харчовими речовинами і їх складовими компонентами за умови адекватності фактичного харчування енерговитратам людини сприяє нормалізації атерогенних змін ліпідного обміну. У разі виявлення атерогенних змін ліпідного обміну призначається дієтичне харчування. Показаннями до призначення такого харчування є:

підвищений вміст в плазмі крові одного чи кількох показників ліпідного обміну:

холестерину;

тригліцеридів;

β -ліпопротеїдів;

пре- β -ліпопротеїдів;

знижений вміст у плазмі крові α -ліпопротеїдів;

надлишкова маса та ожиріння;

коефіцієнт атерогенності.

Дієтичне харчування призначає лікар авіаційної частини.

Під час приготування страв і відпрацювання розкладки враховується часткова заміна одних продуктів іншими. Найбільш доцільні такі заміни: 50 г пшеничного хліба з борошна І ґатунку на 38 г борошна пшеничного І ґатунку; 10 г рису на 10 г макаронних виробів; 10 г вершкового масла на 15 г олії; 15 г сметани на 100 г молока; 20 г молока згущеного з цукром на 100 г молока; 1/2 яйця на 40 г сиру; 50 г цукру на 165 г свіжих фруктів; 25 г картоплі на 5 г картопляного крохмалю; 100 г хліба житнього на 20 г свіжих фруктів; 100 г пшеничного хліба на 40 г свіжих фруктів. Особам з максимальним ступенем ризику розвитку атеросклерозу (коефіцієнт атерогенності вище 6,5 одиниць) та ожирінням показане постійне дієтичне харчування.

Особам з вираженими атерогенними змінами ліпідного обміну і надлишковою масою тіла рекомендовано періодично (протягом місяця не менше чотирьох разів на рік) користуватися дієтичним харчуванням та приймати полівітаміни.

За відсутності у авіаційного лікаря інформації щодо згаданих показників дієтичне харчування призначається всьому льотному складу два рази на рік протягом місяця у весняно-літній період і в разі напруженої учбово-бойової діяльності.


Додаток 8
до Положення з медичного забезпечення
польотів державної авіації України
(пункт 4.13)

МЕТОДИКА
вибору комплекту польотного обмундирування

Вибір комплекту польотного обмундирування, що забезпечує необхідний теплообмін в конкретних умовах оточуючого середовища, проводиться відповідно до таблиці.

Зразок типового комплекту польотного обмундирування

№ з/п

Назва комплекту і рекомендований діапазон температур (°С) його використання

Склад комплекту

Рівень теплоізоляції, умовних одиниць (КЛО)

1

2

3

4

1

Літній
(20 і вище)

Куртка і штани літні, труси і майка (білизна шовкова), черевики полегшені, шкарпетки бавовняні, шлемофон літній, рукавиці шевретові

0,7-1,0

2

Літній утеплений
(10-20)

Куртка і штани літні, куртка шевретова, труси і майка (білизна шовкова), черевики полегшені, шкарпетки бавовняні, шлемофон літній, рукавиці шевретові

1,0-1,5

3

Демісезонний полегшений
(5-15)

Куртка і штани літні, куртка шевретова з підстібкою, труси і майка (білизна шовкова), черевики полегшені, шкарпетки вовняні, шлемофон літній, рукавиці шевретові

1,3-1,8

4

Демісезонний
(5-0)

Куртка і штани літні, куртка демісезонна, білизна вовняна, черевики польотні, шкарпетки вовняні, шлемофон літній, рукавиці шевретові

1,8-2,3

5

Демісезонний утеплений
(від 0 до -5)

Куртка літня, куртка шевретова, штани демісезонні, білизна вовняна, черевики польотні, шкарпетки вовняні, шкарпетки бавовняні, шлемофон зимовий, рукавиці хутряні

2,3-2,8

6

Зимовий полегшений
(від -5 до -15)

Куртка літня, куртка хутрова, штани демісезонні, білизна вовняна, черевики польотні, шкарпетки бавовняні, светр вовняний, шкарпетки хутрові, шлемофон зимовий, рукавиці хутряні

2,8-3,3

7

Зимовий
(від -10 до -20)

Куртка літня, куртка хутрова, штани хутрові, білизна вовняна, светр вовняний, унти хутряні, шкарпетки бавовняні, шкарпетки вовняні, шлемофон зимовий, рукавиці хутряні

3,0-3,5

8

Зимовий утеплений
(від -20 і нижче)

Куртка шевретова, куртка хутряна, штани хутряні, білизна вовняна, светр вовняний, унти хутряні, шкарпетки бавовняні, шкарпетки хутряні, рукавиці хутряні

3,5-4,0

Вказані комплекти розраховані на перебування в них людини, що виконує фізичну роботу на відкритому повітрі при швидкості його руху 5 м/с і більше протягом 2 годин. За потреби більш тривалого перебування в цих умовах або в разі перебування людини в стані спокою слід застосовувати комплект з більш високим рівнем теплоізоляції.

Під час невеликого вітру (2-3 м/с) або виконання інтенсивної фізичної роботи повинен використовуватись комплект з меншою теплоізоляцією.

ВКК підвищує теплоізоляцію польотного одягу на 0,5 КЛО*. Під час використання в поєднанні з демісезонним або зимовим комплектами може бути виключений один із таких елементів, як підстібка до куртки шевретової, светр, куртка літня.

МРК, ВМРК без ВКК має теплоізоляцію 2,4-2,5 КЛО, а ВМРК з ВКК -2,9-3,0 КЛО. МРК (ВМРК) як ізолюючий засіб суттєво впливає на теплообмін людини по всьому діапазону температур оточуючого середовища (зникає виділення поту з поверхні шкіри і одягу). Тому для збереження теплоізоляційних якостей спорядження в зимовий час і недопущення перегрівання організму в літній час потрібна вентиляція підкостюмного простору МРК (ВМРК) в наземних умовах.

За відсутності засобів вентиляції час перебування в МРК (ВМРК) в наземних умовах не повинен перевищувати 15-20 хвилин.

__________
*КЛО - умовна одиниця теплоізоляції одягу. Забезпечує комфортні умови теплообміну для сидячої людини, яка знаходиться в стані спокою, за температури повітря 21 °C, відносної вологості не вище 50% і швидкості руху повітря 0,1 м/с. Такою теплоізоляцією володіє повсякденний одяг офіцера (кітель, штани, сорочка, майка, труси).


Додаток 9
до Положення з медичного забезпечення
польотів державної авіації України
(пункт 6.4)

МЕТОДИ
відновлення функціонального стану і працездатності льотного складу

Професійна діяльність льотного складу супроводжується значними нервовими навантаженнями, інколи проходить на фоні більш або менш вираженої втоми, що потребує значного часу для нормалізації функцій організму після польотів. З метою швидкого відновлення функціонального стану і підвищення працездатності членів льотних екіпажів можна використовувати комплекс заходів і засобів психологічного та фізіологічного впливу. Коротка характеристика цих заходів і засобів, а також порядок їх використання розглядаються нижче.

1. Контрастний температурний вплив

Контрастний температурний вплив (сауна) є одним з фізіотерапевтичних заходів, під час якого сухе тепло з наступним охолодженням і релаксацією здійснює комплексну відновлювальну дію на організм. Сауна призначена для відновлення психофізіологічного стану організму після фізичних і психічних навантажень, зняття надмірної нервово-емоційної напруги, прискорення адаптації до умов жаркого клімату. Основними показаннями для її призначення є перевтома, астенічний стан і порушення сну. Перебування в сауні дозується індивідуально. Допуск до лазневої процедури здійснює лікар на підставі результатів медичного контролю. Перед тим, як зайти в парильне приміщення, необхідно прийняти теплий душ (35-38 °C) протягом 3-4 хвилин, але не намочити голову і не митись з милом. Температура повітря в сауні повинна бути в межах 70-90 °C за вологості 10-15%. Під час прийому сауни проводиться 2-3 відвідування парильного приміщення протягом 8-10 хвилин (до появи помітного потовиділення і почервоніння шкіри). Між відвідуваннями влаштовується перерва 3-5 хвилин, яка використовується для відпочинку, масажу або загартовування організму (прийом прохолодного душу, купання в басейні тощо). Сауна завершується в душовій з миттям тіла милом і наступним відпочинком в положенні лежачи або сидячи протягом 40-60 хвилин. Користуватися саyною рекомендується не частіше одного - двох разів на тиждень.

Про її задовільну дію на організм свідчать міцний сон, хороший апетит, покращення самопочуття і підвищення працездатності; негативна дія проявляється безсонням, млявістю, головним болем.

Абсолютними протипоказаннями для прийому сауни є гострі стадії всіх хвороб або загострення хронічних захворювань, які супроводжуються підвищенням температури тіла, а також гіпотонічним і гіпертонічним станом будь-якого генезу; відносними протипоказаннями - надмірні фізіологічні та психічні навантаження, що викликають перевтому. У разі передозування часу прийому сауни можливі запаморочення та тепловий удар.

2. Електротранквілізація ЦНС

Метод призначений для дії на ЦНС імпульсними струмами (за допомогою приладу "ЛЕНАР") для досягнення ефекту електротранквілізації. При цьому в лобних долях головного мозку створюються ділянки депресії, що сприяє зменшенню збудження емоційних зон гіпоталамуса і зниженню надходження нервових імпульсів з периферії. Метод застосовується для прискореного відновлення зміненого функціонального стану та працездатності, профілактики надмірного нервово-психічного напруження, явищ десинхронозу і вегетосудинної нестійкості.

Під час проведення електротранквілізації ЦНС льотчик перебуває в лежачому стані на спині або в положенні сидячи. На 15-20-шарові марлеві пов’язки (4х4 см), попередньо зволожені водою або 4% розчином соди, накладають електроди: на ділянці чола - роздвоєний катод; під соскоподібними відростками - роздвоєний анод. Електроди не повинні безпосередньо торкатись шкіри.

Перед початком сеансу всі регулятори приладу "ЛЕНАР" встановлюють в крайнє ліве положення, потім в режимі перемінної скважності виставляється частота проходження імпульсів 1000 Гц тривалістю 0,2 мс. Після вмикання приладу в мережу поступово збільшується вихідна напруга струму до появи поколювання або тепла в місцях встановлення електродів. Величина сили струму в ланцюгу пацієнта повинна бути в межах 0,3-1,0 мА залежно від функціонального стану і індивідуальної вразливості до електричного струму. Тривалість сеансу 30-60 хвилин. Після закінчення процедури вихідна напруга плавно зменшується, регулятори частоти і тривалості імпульсів переводяться в крайні ліві положення. Прилад вимикається.

Про ефективність методу електротранквілізації роблять висновок при підвищенні настрою в кращий бік, покращенні самопочуття, появі свіжості, бадьорості, нормалізації частоти пульсу і артеріального тиску.

Протипоказаннями є запалювальні, травматичні і органічні порушення ЦНС, психічні захворювання, пошкодження органа зору та підвищена індивідуальна чутливість до електричного струму.

3. Електростимуляція нервово-м’язового апарату

Метод призначений для профілактики м’язового дискомфорту, зняття напруження та підвищення загальної працездатності льотного складу і ґрунтується на загальнофізіологічних принципах дії на нервово-м’язовий апарат слабкого електричного струму, що зумовлює природне скорочення м’язів. Застосовується серійний малогабаритний двоканальний електростимулятор індивідуального користування "Міоритм-021", обладнаний автономним живленням. Форма імпульсів струму асиметрична, біполярна з нульовою постійною складовою. Тривалість циклу "збудження - розслаблення" 2,4 та 8 секунд відповідно, девіація частоти від 24±10 до 120±10 Гц, амплітуда вихідного сигналу від 0 до 100±10 мА. Маса апарата - 400 г, розміри - 152х115х35 мм.

Основними показаннями для використання методу електростимуляції є м’язовий дискомфорт, нервово-психічна напруженість, сонливість та втома. Пари електродів, попередньо зволожені водою, накладають на поперек, сідничну ділянку, стегна або гомілки, фіксують еластичними стрічками і з’єднують за допомогою провідників з приладом. Електроди повинні щільно прилягати до тіла, міжелектродна ділянка розміром не менше 2 см повинна бути сухою.

Перед сеансом перевіряють роботу приладу, для чого виводять в крайнє ліве положення регулятори амплітуди, вмикають живлення, контролюючи при цьому загоряння індикатора живлення. Після цього встановлюють переривчастий режим електростимуляції і необхідну величину сигналу за допомогою регулятора амплітуди.

Використовуються два варіанти електростимуляції нервово-м’язового апарату льотчика: активуючий та релаксуючий. При активуючому, що проводиться на фоні перевтоми, призначають 10-15-хвилинні сеанси електростимуляції з тривалістю циклу "збудження - розслаблення" 2 секунди в надпороговому режимі (відчутне скорочення м’язів). Релаксуючий варіант призначений для зняття напруги і передбачає 1-3-годинні сеанси електростимуляції в підпороговому режимі (на рівні вібромасажу м’язів) з тривалістю циклу "збудження - розслаблення" 8 секунд.

4. Масаж біологічно активних точок шкіри підошовних поверхонь стоп

Метод масажу біологічно активних точок шкіри призначений для прискореного відновлення зміненого функціонального стану і працездатності, профілактики надмірної нервово-психічної напруги і вегето-судинної нестійкості. З цією метою використовується тренажер-масажер "Колібрі" (бігова доріжка). Заняття проводяться у двох режимах:

режим імітації бігу з одночасним масажем ступні: людина, опираючись обома руками на поручень, здійснює біг на місці;

режим масажу в різних положеннях тіла (наприклад, сидячи на стільці, стоячи на біговій доріжці); в положенні стоячи масаж виконується простим скочуванням "під гірку" або поперечним ковзанням ступнів ніг без відриву носків і п’яток (вперед - назад).

Оволодівши запропонованими способами занять на тренажері, можна використовувати інші комбінації рухів і видів масажу, постійно збільшуючи навантаження.

Для занять на тренажері рекомендується використовувати взуття з тонкою гладкою підошвою. Крім того, для запобігання великих навантажень на стопу масажні рухи потрібно виконувати в положенні сидячи на стільці.


Додаток 10
до Положення з медичного забезпечення
польотів державної авіації України
(пункт 8.2)

ПРАВИЛА
безпеки і перша медична допомога під час проведення барокамерних випробувань та висотних випробувань на літаку

І. Загальні положення

Лікарі, що проводять барокамерні випробування льотного складу, повинні добре знати основи авіаційної медицини, а також обладнання і правила експлуатації барокамери, кисневого устаткування та висотного спорядження.

В день барокамерних досліджень льотний склад до польотів не допускається. Режим відпочинку та харчування такий, як і перед висотними польотами. Підйоми проводяться не раніше ніж через 1,5-2 години після прийому їжі.

Поряд з пультом керування барокамерою повинна бути інструкція, в якій перераховані дії та послідовність їх виконання в особливих випадках (зупинка електродвигуна, несправність вакуум-помпи, відключення електроенергії, води тощо), а також необхідні заходи з надання невідкладної медичної допомоги.

У приміщенні, де встановлено барокамеру, необхідно мати медичну шафу чи медичні укладки з медикаментами та інструментарієм, а також кушетку.

До висотних випробувань не допускають осіб:

що мають скарги на поганий стан здоров’я чи поганий сон напередодні барокамерного дослідження;

з гострими запальними процесами верхніх дихальних шляхів;

з підвищеною температурою тіла;

із залишковими явищами після перенесених гострих захворювань;

що не закінчили лікування (у тому числі лікування зубів).

Лікар, що проводить дослідження, зобов’язаний детально проінструктувати льотний склад щодо правил поведінки в барокамері, порядку користування сигналізацією, кисневим обладнанням, аварійним краном барокамери, а після цього перевірити його вміння на практиці. Перед підйомом на висоту лікар особисто перевіряє підгонку та фіксацію кисневих масок, переконується в справності кисневої апаратури і наявності достатньої кількості кисню в балонах.

Враховуючи можливість виникнення у льотного складу розладів через дію на організм гіпоксії чи декомпресії, лікар, що проводить підйом, зобов’язаний бути готовим до надання невідкладної медичної допомоги.

Протягом підйому повинно здійснюватись безперервне лікарське спостереження за особами, що перебувають в барокамері.

Лікар, що проводить підйом, повинен підтримувати з обстежуваними постійний зв’язок за допомогою мовного пристрою, періодично опитувати їх про стан здоров’я та спостерігати за зовнішнім виглядом (забарвлення шкіри і слизових оболонок, пітливість), поведінкою (сонливість, адинамія, рухове чи мовне збудження), диханням (ритм і характер дихання), швидкістю і точністю виконання команд.

Під час барокамерних підйомів повинен проводитися запис ЕКГ, а також підрахунок частоти пульсу, що характеризують функціональний стан організму. Різкий стрибок частоти пульсу або, навпаки, швидке уповільнення - цілком достовірний і ранній показник погіршення стану льотчика. Якщо під час зміни барометричного тиску з’являється відчуття закладеності, болю у вухах чи придаткових пазухах носа, в животі, зубний біль, зниження (підйом) слід проводити повільніше, за необхідності зробити "майданчик" до зникнення цих явищ.

Якщо стан не нормалізується, необхідно припинити спуск (підйом), швидко збільшити (зменшити) висоту на 500-1000 м і тільки після повного зникнення болю продовжити спуск (підйом) з меншою швидкістю. У випадку неефективності зазначених заходів і невгамовного болю підйом припиняється.

У разі поганого перенесення гіпоксії переходять на дихання чистим киснем і підйом припиняється.

У разі різкого погіршення самопочуття підйом на висоту 10000 м припиняють і проводять негайний спуск з максимальною технічно можливою швидкістю до моменту відновлення нормального стану, після чого спуск до землі проводиться повільно. За наявності скарг на біль у вухах і пазухах носа дається вказівка виконувати ковтальні рухи, позіхати, "вентилювати" вуха.

Осіб, у яких під час підйому спостерігалось погіршення стану здоров’я, після спуску з висоти слід покласти на кушетку і провести ретельний лікарський огляд (бажано за участю терапевта і невропатолога). За потреби потерпілого доставляють в стаціонар на ношах, обов’язково в супроводі медичного працівника.

Лікар, що проводить підйом, завжди повинен враховувати можливість погіршення стану вже після спуску з висоти, як наслідок виникнення ускладнень.

Вторинні постдекомпресійні симптоми, що іноді виникають через 3-5 годин і більше після спуску, можуть мати важкий характер і проявлятись у вигляді різноманітних уражень центральної нервової системи. Через це у всіх випадках розвитку висотної декомпресійної хвороби потерпілі повинні знаходитись під наглядом лікаря в стаціонарі з дотриманням суворого ліжкового режиму не менше доби. Після спуску вони повинні дихати чистим киснем протягом 1-2 годин.

З метою профілактики декомпресійних розладів під час підйомів в барокамері необхідно контролювати, щоб льотчики перед підйомом не мали значних фізичних навантажень та дотримувались режиму харчування, що запобігав би підвищенню газоутворення.

ІІ. Зміни в стані здоров’я льотчиків під час висотних підйомів, що вимагають надання невідкладної медичної допомоги

1. Непритомність.

Непритомність - найбільш легка форма гострої судинної недостатності. Гіпоксична непритомність може проходити по типу колаптоїдної реакції і супроводжуватись тимчасовим зниженням артеріального тиску, брадикардією, різким гіпергідрозом і охолодженням шкіри. Такий стан триває секунди, рідше хвилини. У цьому випадку достатньо дати кисню, після спуску покласти на кушетку, підняти ноги, звільнити тіло від тісного одягу, дати вдихнути нашатирний спирт. При ослабленій серцевій діяльності слід ввести під шкіру 1,0 мл 20% розчину кофеїну.

2. Артеріальна гіпотензія, колапс, шок.

Критеріями діагностики є сплутана свідомість, систолічний артеріальний тиск нижче 80 мм рт. ст., наявні периферичні ознаки шоку (блідість та вологість шкіри).

Першою лікарською допомогою є:

забезпечення обмеженого рухового режиму: покласти хворого на ліжко (кушетку) або ноші, придати ногам підвищене положення; контроль пульсу та артеріального тиску;

запис електрокардіограми (далі - ЕКГ);

налагодження системи для внутрішньовенної (далі - в/в) інфузії, в/в ввести 200 мл 0,9-процентного розчину натрію хлориду, а при неефективності - 5,0 мл 4-процентного розчину дофаміну на 200 мл 0,9% розчину натрію хлориду (зі швидкістю 20 крапель на хвилину);

постійний ЕКГ-моніторинг, моніторинг артеріального тиску. Провести інфузію дофаміну (розвести 5,0 мл 4-процентного розчину у 200 мл 0,9-процентного розчину натрію хлориду, вводити зі швидкістю 20 крапель на хвилину), якщо це не було застосовано на етапі ПМДЛД;

госпіталізація на ношах бригадою, яка має можливість провести дефібриляцію в салоні санітарного автомобіля, з продовженням протишокової терапії під час руху до найближчого медичного закладу.

3. Гостра коронарна недостатність.

Критерії діагностики:

типовий ангінозний напад тривалістю понад 20 хвилин (загрудинний біль стискаючого або пекучого характеру з можливим проведенням його у ліву руку, під лопатку, в нижню щелепу, біль наростає під час фізичного навантаження);

відсутній або неповний ефект від нітрогліцерину (незначне зменшення загрудинного болю). Наявні на ЕКГ ознаки порушення коронарного кровообігу (підйом на 2 мм і більше або зниження сегмента ST на 1 мм і більше у двох та більше суміжних стандартних, посилених та грудних відведеннях).

Першою лікарською допомогою є:

забезпечення обмеженого рухового режиму;

нітрогліцерин 0,5 мг по 1 таблетці під язик з інтервалом в 5 хвилин загалом до 3-х таблеток, ацетилсаліцилова кислота - 325 мг розжувати;

контроль пульсу та артеріального тиску:

під час пульсу більше 90 ударів за хвилину - 20 мг пропранололу внутрішньо;

за високого артеріального тиску дати гіпотензивні препарати: каптоприл 25 мг (1 таблетка під язик), заспокійливі засоби: корвалол (30 крапель);

за низького артеріального тиску налагодити доступ до вени (бажано через периферичний венозний катетер), в/в ввести 0,9-процентний розчин натрію хлориду, при неефективності - дофамін в/в крапельно (розвести 5,0 мл 4-процентного розчину дофаміну у 200 мл 0,9-процентного розчину натрію хлориду та налагодити інфузію зі швидкістю 20 крапель на хвилину).

За наявності порушення ритму, що викликає зниження артеріального тиску або синдром стенокардії, - антиаритмічна терапія. У разі збереження болю - 1-процентний розчин морфіну - 1,0 мл в/в або внутрішньом’язово (далі - в/м).

Після надання допомоги і зняття больового синдрому евакуювати в стаціонар на ношах у супроводі лікаря.

4. Асистолія (клінічна смерть, зупинка серця)

Критеріями діагностики є:

відсутність пульсу на магістральних артеріях (сонній та стегновій);

відсутність дихання, рухової активності та відсутність тонусу всіх скелетних м’язів (іноді цьому може передувати напад судом);

відсутність свідомості (наступає протягом 5-10 секунд після припинення кровообігу);

розширення зіниць (наступає через 30-40 секунд після припинення кровообігу);

зміна кольору слизових оболонок та шкіряних покривів: сірувато-блідий колір в разі первинної зупинки серця; ціаноз - в разі первинного погіршення дихання;

відсутність електричної активності серця на ЕКГ.

Перша лікарська допомога:

вкласти хворого на тверду поверхню (найпростіше на підлогу) на спину з приведеними до тулуба верхніми кінцівками;

підтримувати дихання: забезпечити прохідність дихальних шляхів, штучна вентиляція легень методом "рот до рота". Підтримувати кровообіг: закритий (зовнішній) масаж серця (з частотою 100-120 на хвилину) в поєднанні зі штучною вентиляцією легень (далі - ШВЛ) у співвідношенні масаж - вдих 30:2;

через кожні 2 хвилини серцево-легеневу реанімацію необхідно припиняти на декілька секунд для перевірки появи пульсу на магістральних судинах;

підтримувати дихання: ШВЛ з використанням S-подібної трубки або за допомогою будь-якого апарата штучного дихання (ДП-10, мішок Амбу) 6 літрів на хвилину, інгаляція зволоженого кисню;

налагодити систему для в/в інфузії. Електроімпульсна терапія 360 КДж кожні 2 хвилини;

струйне в/в введення 400 мл 0,9-процентного розчину натрію хлориду, 3,0 мл 0,1-процентного розчину атропіну одноразово струйно; 1,0 мл 0,18-процентного розчину адреналіну гідрохлориду кожні 5 хвилин;

провести інтубацію трахеї, перевести хворого на ШВЛ;

у разі появи артеріальної гіпотензії ввести 5 мл 4-процентного розчину дофаміну (розведеного попередньо у 200 мл 0,9-процентного розчину натрію хлориду в/в зі швидкістю 20 крапель на хилину);

електроімпульсна терапія 360 КДж кожні 2 хвилини;

продовжувати закритий масаж серця, ШВЛ до відновлення серцевої діяльності (або до появи ознак біологічної смерті).

За відновлення життєвих функцій продовжувати заходи, викладені вище, та негайно госпіталізувати до найближчого лікувального закладу.


Додаток 11
до Положення з медичного забезпечення
польотів державної авіації України
(пункт 8.2)

МЕТОДИКА
проведення висотних випробувань

Перед проведенням висотних випробувань льотний склад проходить лікарський огляд (опитування про самопочуття, вимірювання пульсу, артеріального тиску, температури тіла, огляд ротової порожнини та перевірка носового дихання). За потреби проводиться більш ретельний огляд із застосуванням різноманітних проб.

1. Методика випробування на перенесення помірних ступенів кисневого голодування

Барокамера для висотних випробувань повинна бути обладнана фізіологічною апаратурою, що дозволяє реєструвати електрокардіограму.

Перед розміщенням осіб, що будуть обстежені в барокамері, необхідно перевірити положення вентилів, при цьому атмосферний вентиль повинен бути повністю відчиненим, а вакуумний - зачиненим.

Після того, як обстежувані займають місця в барокамері і надягають шлемофони, двері барокамери зачиняються. Лікар та механік займають свої місця. З обстежуваними встановлюється зв’язок за допомогою спеціального мовного пристрою, що використовується на літаках. Здійснюється реєстрація фізіологічних показників. Лікар подає звуковий сигнал механіку до запуску електродвигуна. Вакуум-помпа включається в роботу розвантаженою і завантажується (зачиняється розвантажувальний вентиль) тільки за другим звуковим сигналом лікаря.

Вищезгаданого порядку дій необхідно дотримуватись під час усіх видів висотних випробувань.

Підйом в барокамері здійснюється до висоти 5000 м зі швидкістю 10-15 м/с без додаткового кисневого забезпечення. Тривалість перебування (майданчик) на висоті 5000 м - 30 хвилин. Спуск здійснюється зі швидкістю 10-15 м/с. До висоти 3000 м доцільно здійснювати спуск зі швидкістю 15 м/с, а після цього (до землі) - зі швидкістю 10 м/с.

Реєстрація фізіологічних показників здійснюється на 1-3, 13-15, 28-30-й хвилинах перебування на висоті 5000 м.

Протягом всього випробування лікар зобов’язаний вести безперервне спостереження за кожним обстежуваним. У здорових людей зовнішній вигляд та поведінка, як правило, не змінюються. Збільшення частоти серцевих скорочень на 20-30 ударів на хвилину на висоті 5000 м у порівнянні з початковими показниками належить вважати фізіологічним явищем, тобто нормальною пристосувальною реакцією організму на помірні ступені кисневого голодування.

Необхідно звернути увагу на те, що найбільш інтенсивне збільшення частоти серцевих скорочень припадає на перші 5-10 хвилин, коли досягнуто заданої висоти. Після цього вона дещо зменшується у зв’язку із включенням в дію таких компенсаторних механізмів, як вихід крові з депо в загальний кровообіг, збільшення частоти і глибини дихання тощо. Крім цього, необхідно враховувати, що виражена тахікардія у окремих осіб може бути зумовлена емоційною напругою, на що буде вказувати висока частота пульсу ще до підйому на висоту. Різке збільшення частоти серцевих скорочень, що не відповідає даній висоті, і різке зменшення частоти скорочень є несприятливою ознакою, так як це часто передує втраті свідомості.

Всі порушення звичного стану організму в період випробування повинні фіксуватися лікарем. Це необхідно для правильного висновку про перенесення помірних ступенів кисневого голодування, а також для того, щоб своєчасно вжити невідкладних заходів у разі погіршення стану обстежуваної особи. Лікар зобов’язаний добре знати правила безпеки та варіанти першої медичної допомоги, які можна застосувати у кожному випадку.

Після спуску здійснюється реєстрація фізіологічних показників, обстежувані оглядаються лікарем (опитування, підрахунок частоти серцевих скорочень, вимірювання артеріального тиску).

Оцінка перенесення помірних ступенів кисневого голодування виноситься на підставі аналізу скарг, зовнішнього вигляду та поведінки обстежуваного, даних частоти серцевих скорочень і артеріального тиску, а також інших показників дослідження. При цьому перенесення оцінюється як "добре", "задовільне" і "погане".

Добре перенесення. Скарг немає. Зовнішній вигляд та поведінка звичні. Частота серцевих скорочень у межах допустимих величин. Артеріальний тиск дещо підвищений чи залишається на попередньому рівні. Почерк не змінюється. Час вирішення задач і кількість помилок у межах попередніх величин.

Задовільне перенесення. На початку перебування на висоті з’являються перші легкі симптоми гіпоксії: помірний головний біль, загальна слабкість, відчуття жару в голові, короткочасне затемнення в очах. Об’єктивно: гіперемія обличчя чи помірна його блідість, слабкий ціаноз губ, акроціаноз, виражене збільшення (іноді зменшення) частоти серцевих скорочень, артеріальний тиск практично не змінюється. В поведінці звертає на себе увагу деяка збудженість. Почерк стає нерівним. Під час вирішення найпростіших задач збільшується кількість помилок. Такий стан триває декілька хвилин, після чого він стабілізується і залишається добрим до закінчення випробування.

Погане перенесення. Різкий головний біль, запаморочення, виражена загальна слабкість, затемнення в очах, "червоні кола" перед ними. Мають місце неадекватні реакції на зовнішні подразники, гіподинамія, погіршується почерк, зустрічаються пропуски чи повтори слів та літер. Час вирішення найпростіших завдань збільшується, допускаються значні помилки, при цьому обстежуваний часто старається довести, що завдання вирішено правильно.

Об’єктивно: має місце різка блідість, ціаноз слизових оболонок та нігтів, іноді судомні рухи рук та ніг, різке збільшення частоти серцевих скорочень чи її зменшення. Артеріальний тиск падає. Під час подальшого перебування на висоті виникає стан ступору, а потім втрата свідомості, часто з вираженим судомним синдромом. Цей стан, як правило, спостерігається в перші хвилини перебування на висоті чи в кінці дослідження. Після вдихання кисню всі ці явища швидко зникають.

В деяких випадках гіпоксія призводить до важких розладів серцево-судинної системи, розвитку синдрому Адамса-Стокса (повна атріовентрикулярна блокада) чи колаптоїдного стану. При цьому в обстежуваного спостерігаються судоми, тиск падає так, що його практично неможливо визначити, пульс "ниткоподібний" чи взагалі не визначається, дихання аритмічне, іноді буває різної тривалості апное. Вдихання кисню не завжди дає швидкий ефект, необхідна медикаментозна терапія.

Погане перенесення помірних ступенів кисневого голодування може бути тимчасовим, випадковим, таким, що настало внаслідок перебування у гарячій воді перед випробуванням, перегрівання, перевтоми, безсоння, після складних лікувальних чи діагностичних процедур, вживання алкоголю напередодні випробування.

2. Методика випробування на перенесення великих ступенів розрідження атмосфери

Випробування здійснюється з обов’язковим додатковим кисневим забезпеченням і з десатурацією організму від азоту.

Десатурація здійснюється безпосередньо перед висотним випробуванням з метою попередження переходу азоту з розчиненого стану в газоподібний з формуванням газових бульбашок і розвитком симптомів висотної декомпресійної хвороби (на висотах понад 7000 м).

Обстежувані протягом години дихають чистим киснем від кисневого пристрою. Після цього починається підйом до висоти 10000 м (без "майданчика"). Швидкість підйому та спуску - 15-20 м/с. Тривалість перебування на висоті 10000 м - 15 хвилин. Під час випробування лікар спостерігає за поведінкою та зовнішнім виглядом обстежуваних, фіксує всі порушення їх стану. Скарги на біль у м’язах, суглобах чи у ділянці серця завжди повинні бути сигналом до припинення випробування і спуску. Якщо у обстежуваного має місце погіршення самопочуття, запаморочення, втрата свідомості, колапс, епілептичний статус, випробування відразу ж припиняється і здійснюється спуск з максимальною швидкістю до тих пір, поки стан не поліпшиться, після чого швидкість спуску до землі уповільнюється.

Під час проведення висотних випробувань необхідно пам’ятати про можливість виникнення гострої гіпоксії на висоті внаслідок поганої підгонки маски. В такому випадку обстежуваний повинен тісніше притиснути маску до обличчя і після цього зробити додаткову підтяжку. Якщо вказані заходи не мали ефекту, випробування припиняється і здійснюється спуск.

За результатами випробування перенесення великих ступенів розрідження атмосфери оцінюється як "добре", "задовільне" та "погане".

Добре перенесення. Скарг немає. Метеоризм, бароотит, баросинусіт та симптоми висотної декомпресійної хвороби відсутні. Частота серцевих скорочень і артеріальний тиск на рівні початкових величин.

Задовільне перенесення. Скарги на незначне здуття живота, відрижку, відчуття "повзання мурашок". Зовнішній вигляд і поведінка не змінюються. Частота серцевих скорочень та рівень артеріального тиску дещо збільшені.

Погане перенесення. Скарги на різкий біль і виражено здутий живіт, інтенсивні сильні болі в суглобах, м’язах, у ділянці серця, задишку, порушення зору, можливі запаморочення та колапс. Виражене збільшення чи зменшення пульсу, різкий підйом чи зниження артеріального тиску.

До висотних польотів допускаються особи тільки з добрим і задовільним перенесенням великих ступенів розрідження атмосфери.

3. Методика випробування на перенесення швидких змін барометричного тиску

Підйом здійснюється на висоту 5000 м зі швидкістю 15-20 м/с без додаткового кисневого постачання. Після досягнення висоти 5000 м встановлюється "майданчик" на 1-2 хвилини, на якому обстежуваним пропонується звільнити носові ходи від слизу та переконатися в наявності вільного носового дихання. Спуск до землі здійснюється зі швидкістю 50 м/с.

Обстежувані зобов’язані знати, що під час закладання вух необхідно робити ковткові рухи, співати, "вентилювати" вуха, а в разі появи болю у вухах чи фронтальних синусах відразу ж сповістити лікаря. Як відомо з практики, цей біль виникає частіше в осіб із захворюваннями ЛОР-органів, зокрема з хворобами вуха.

Перед та після випробування в барокамері здійснюється опитування обстежуваних, ЛОР-ендоскопія, визначається барофункція вух і стан слуху.

Для визначення барофункції вух використовуються:

манометр вушний простий (отоманометр);

манометр вушний Свєтлякова з діаметром олив, що регулюється;

отоскоп Люка;

лійка вушна пневматична.

Найбільш доцільним є застосування отоманометра Воячека і отоманометрії з отоскопіюванням пневматичною лійкою Зігле. Для виконання отоманометрії лійкою Зігле необхідно:

визначити пасивну (П) рухливість барабанної перетинки, створюючи за допомогою груші знижений тиск повітря. За збереженої пасивної рухливості ставиться оцінка "+", а за її відсутності - оцінка "-";

визначити активну (А) рухливість барабанної перетинки під час простого ковтання, досліду Тойнбі та досліду Вальсальви. Якщо ця рухливість спостерігалась у всіх трьох дослідах, ставляться оцінки відповідно: "І ступінь", "II ступінь", "III ступінь", у разі її відсутності - оцінка "IV ступінь".

Найголовнішим під час отоскопії є деформація світлового конусу в результаті коливання барабанної перетинки.

Оцінка ступеня порушення барофункції вух за отоскопічним малюнком:

I ступінь - відсутність неприємних суб’єктивних відчуттів та об’єктивних змін барабанних перетинок;

II ступінь - закладеність вух, рожевий колір верхніх відділів барабанної перетинки або ін’єкція судин на держачку молоточка, слухова функція і вільний прохід по євстахієвій трубі збережені;

III ступінь - часткове почервоніння барабанної перетинки, слухові розлади короткочасні (менше доби), біль у вухах;

IV ступінь - для нього характерними є баротравматичні явища у вигляді тотальної гіперемії барабанних перетинок з крововиливами в них або ж наявністю стійких слухових розладів (протягом доби і довше) навіть без чітко виражених баротравматичних змін.


Додаток 12
до Положення з медичного забезпечення
польотів державної авіації України
(пункт 8.2)

МЕТОДИКА
проведення висотних випробувань на літаку

Випробування проводяться на літаку типу ІЛ-76.

Польоти відображаються в плановій таблиці із зазначенням умов майбутніх випробувань (швидкість підйому - 10-15 м/с, висота - 5000 м, час перебування на ній - 30 хвилин, швидкість спуску - 10-15 м/с). Ці умови мають бути аналогічними умовам випробувань в барокамері.

Під час проведень висотних випробувань на транспортному літаку типу ІЛ-76 обстежувані, лікар (лікарі) і бортовий технік, що обслуговує авіаційне і десантне обладнання (АДО), розміщуються у вантажній кабіні.

Перед випробуванням бортовий технік (АДО) перевіряє кисневе обладнання, підтримує зв’язок між лікарем і командиром екіпажу, а за потреби забезпечує киснем обстежуваних від бортової кисневої системи.

Кабіна літака в польоті герметизується.

Під час проведення випробувань на літаку необхідно дотримуватись таких правил:

випробування можуть проходити в одному польоті не більше 30-50 осіб;

на 8-10 обстежуваних повинен бути один лікар;

лікарі і бортовий технік (АДО) повинні протягом усього польоту користуватись киснем, а для вільного переміщення вантажною кабіною мати подовжений кисневий шланг;

медична укладка (комплект) повинна мати майно і медикаменти, передбачені для барокамерної аптечки першої медичної допомоги.

У день випробувань льотний склад до польотів не допускається.

Визначений режим відпочинку та харчування відповідає режиму перед висотними польотами.

Випробування проводиться не раніше як через півтори-дві години після прийому їжі.

Перед підйомом на висоту лікар особисто перевіряє підгонку та фіксацію кисневих масок, пересвідчується у справності кисневого обладнання та наявності достатньої кількості кисню на літаку.

Враховуючи можливість виникнення у льотного складу розладів в результаті дії на організм гіпоксії або декомпресії, лікар, що проводить випробування, повинен бути готовим до надання невідкладної медичної допомоги.

Лікарі перед випробуванням проводять медичний огляд, в процесі якого цікавляться почуттям обстежуваних, визначають частоту серцевих скорочень, величину артеріального тиску, стан ЛОР-органів. Під час польоту (висота 5000 м) обстежувані по команді лікаря (на 1 хвилину, 15 хвилину, 30 хвилину) підраховують частоту серцевих скорочень, записують в протоколі самоспостереження про самопочуття і виконують завдання лікаря. Лікарі ведуть спостереження за поведінкою і станом обстежуваних, отримані дані заносяться до журналу обліку висотних випробувань льотного складу в барокамері. Називають цей запис "Висотне випробування на літаку".

Добре перенесення. Скарг немає. Зовнішній вигляд і поведінка звичайні. Частота серцевих скорочень у межах допустимих величин. Артеріальний тиск трохи підвищений або залишається на тому ж рівні. Почерк не змінюється. Час розв’язування задач і кількість помилок в межах початкових величин.

Задовільне перенесення. З початку перебування на висоті з’являються перші легкі симптоми гіпоксії: помірний головний біль, загальна втома, млявість, відчуття жару в голові, короткочасне потемніння в очах.

Об’єктивно: гіперемія обличчя або помірна блідість, легкий ціаноз губ, акроціаноз, виражене збільшення (іноді зменшення) частоти серцевих скорочень, артеріальний тиск змінюється незначно. У поведінці помічається збудженість. Почерк стає нерівним, більш розмашистим. Під час розв’язування найпростіших задач збільшується кількість помилок. Такий стан, як правило, триває кілька хвилин, потім він покращується і залишається добрим до кінця випробування.

Погане перенесення. Сильний головний біль, запаморочення, виражена загальна втома, потемніння в очах ("червоні кола") перед ними. Мають місце неадекватні реакції на зовнішні подразники, гіподинамія, почерк стає розмашистим, малорозбірливим, зустрічаються пропуски або повторення слів та літер. Час розв’язування найпростіших задач збільшується, допускаються значні помилки, при цьому обстежуваний часто намагається довести, що задача вирішена правильно.

Об’єктивно: помічається різка блідість, ціаноз слизових оболонок та нігтів, іноді посмикування рук і ніг, різке збільшення частоти серцевих скорочень або її зменшення. Артеріальний тиск знижується. Під час подальшого перебування на висоті розвивається стан ступору, а потім запаморочення, часто з вираженим судомним синдромом. Цей стан зазвичай спостерігається в перші хвилини перебування на висоті або в кінці випробування. Після вдихання кисню всі ці явища швидко минають. В рідких випадках гіпоксія призводить до тяжких розладів серцево-судинної системи: розвитку синдрому Адамса-Стокса (повна атріовентрикулярна блокада) або колаптоїдного стану. При цьому в обстежуваного розвивається судомний припадок, кров’яний тиск різко знижується так, що його практично не вдається визначити, пульс може стати навіть "ниткоподібним" (під час колапсу), дихання аритмічне, іноді помічається різного продовження апное. Дихання киснем не завжди дає швидкий ефект, необхідна медикаментозна терапія.

Погане перенесення помірних ступенів кисневого голодування може бути тимчасовим, випадковим, виникаючим в результаті прийому гарячої ванни або душу перед випробуванням, перегрівання, втоми, безсоння, після складних лікувальних або діагностичних процедур, прийому алкоголю перед випробуванням.

В разі погіршення самопочуття обстежуваного лікар надає йому необхідну медичну допомогу, а через бортового техніка дає вказівки командиру екіпажу про необхідність зниження і переведення обстежуваного в кабіну екіпажу.

Після приземлення проводиться повторний лікарський огляд. У першу чергу треба оглядати тих осіб, у яких в польоті спостерігались ознаки поганого перенесення помірної гіпоксії.

Під час оцінки перенесення випробування на літаку лікар користується тими ж критеріями, що і під час випробувань в барокамері. Однак при цьому необхідно враховувати і вплив факторів польоту (захитування, вібрацій, температури тощо), які можуть сприяти більш вираженому прояву реакцій організму на гіпоксію.


Додаток 13
до Положення з медичного забезпечення
польотів державної авіації України
(пункт 14.3)

МЕТОДИКА
перевірки якості медичного кисню

Для заповнення (зарядки) кисневих систем повітряного судна газоподібним медичним киснем застосовується автомобільна кисневозарядна станція. Кожна автомобільна кисневозарядна станція має ємність у вигляді батареї балонів високого тиску. Компресори приводяться в дію від двигуна автомобіля. Принцип роботи всіх автомобільних кисневозарядних станцій однаковий і полягає в перепуску стислого газоподібного кисню з балонів з більшим тиском у балони з меншим тиском з подальшим його підвищенням до заданого рівня за допомогою компресора.

Начальник медичної служби перед проведенням польотів зобов’язаний провести перевірку наданої документації (паспорта) на кисень, гігієнічного стану засобів заправлення киснем, органолептичну оцінку його якості.

Ця перевірка включає перевірку документів, що підтверджують якість газів (паспорта), чистоти шлангів і штуцерів засобів заправлення, наявність спецодягу (білих халатів), спирту для обробки штуцерів і заправного шланга.

Паспорт (сертифікат), що визначає якість кисню, повинен містити такі відомості:

найменування підприємства-виробника і його товарний знак;

номер партії;

дату виготовлення, масу рідкого кисню;

результати фізико-хімічного аналізу.

Медичний кисень, призначений для дихання у висотному польоті, повинен містити чистого кисню не менше 99,5%; він не повинен мати запаху, містити ацетилену, масел, окису вуглецю, газоподібних кислот і лугів, вологи й механічних домішок.

Газоподібний кисень, отриманий шляхом електролізу води, для медичних цілей не застосовується.

Органолептична оцінка якості кисню проводиться в такий спосіб: водієві автомобільної кисневозарядної станції пропонується увімкнути подачу кисню з незначним тиском і направити кисневий шланг убік від людей і вогненебезпечних поверхонь на чисте дзеркало, що тримається таким чином, щоб відбитий від дзеркала кисень попадав в обличчя досліджуючого. При цьому одночасно визначаються запах (кисень не повинен мати запаху) і вологість кисню (поверхня дзеркала не повинна запотіти).

Після цього струмінь кисню направляють на чорну тканину (контроль відсутності світлих домішок), а потім - на білу тканину, наприклад халат (контроль відсутності темних домішок).

Після проведення перевірки лікар робить відмітку в паспорт про дозвіл на використання кисню для заправлення систем повітряного судна.


Додаток 14
до Положення з медичного забезпечення
польотів державної авіації України
(пункт 16.5)

ПРАВИЛА
діагностики та профілактики втоми, перевтоми та хронічної втоми осіб льотного складу

1. Загальні положення

Втома, перевтома та хронічна втома займають особливе місце серед усіх професійно значимих функціональних станів осіб льотного складу, оскільки їх діагностика та профілактика є головними завданнями в роботі лікаря з авіаційної медицини щодо збереження життя та здоров’я зазначеного контингенту, забезпечення безпеки польотів авіації.

Причинами розвитку зазначених станів серед осіб льотного складу є внутрішні (генетично детерміновані) та зовнішні чинники. До останніх належать:

інтенсивність (напруженість), складність і тривалість професійного навантаження в процесі виконання польотів, бойових чергувань, наземної підготовки тощо;

негативний вплив незвичних умов професійної діяльності;

порушення організації (режиму) праці та відпочинку;

негативний вплив захворювань, шкідливих звичок;

негативний вплив соціально зумовлених факторів (соціально-професійних, соціально-побутових, соціально-економічних тощо).

2. Втома

2.1. Інтенсивна, складна чи тривала робота, до якої відноситься праця льотчиків, завжди призводить до розвитку втоми, що є наслідком недостатності процесів відновлення та неможливості заповнення фізіологічних витрат, викликаних роботою на тлі несприятливих умов професійної діяльності. Повне відновлення, як правило, повинне відбуватися після закінчення роботи та подальшого регламентованого відпочинку. Тому можна вважати, що зрушення, викликані розвитком втоми, зворотні.

2.2. Втома - це сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психологічному стані людини, що розвиваються в результаті напруженої чи тривалої діяльності і призводять до погіршення кількісних і якісних показників роботи, зниження функціональних резервів організму, розладу координації фізіологічних функцій, що підвищують фізіологічну вартість роботи.

Втома буває загальною та локальною. Її розвиток є наслідком тимчасового зниження працездатності організму в цілому (загальна втома) або окремих його систем і органів (локальна втома). Однак оскільки організм - це єдине ціле, межі між цими різновидами втоми умовні і нечіткі. Крім того, вид трудової діяльності відбивається на характері розвитку втоми, тому функціональні зміни спочатку локалізуються переважно в ланках, що несуть найбільше навантаження в забезпеченні діяльності людини.

Залежно від виду роботи, яка виконується, можна розрізняти втому розумову, фізичну, емоційну тощо, розходження між якими визначається співвідношенням глибини функціональних змін у різних аналізаторах, фізіологічних системах, відділах центральної нервової системи тощо. В авіації втома осіб льотного складу зазвичай носить змішаний характер.

Втома, що розвивається у процесі льотної діяльності, - нормальний фізіологічний пристосувальний феномен, на основі якого формуються й удосконалюються робочі навички, фізіологічна та біохімічна адаптація організму тощо. Поява такої захисної реакції пов’язана з необхідністю захисту функціональних систем організму від глибоких негативних зрушень і в той же час забезпечує можливість швидкого відпочинку для подальшого продовження роботи. За межами цього стану розвиваються граничні (перевтома та хронічна втома) та патологічні (невроз) стани, що надзвичайно шкідливі для організму льотчиків.

Втома є складним динамічним процесом, що проходить ряд етапів свого розвитку.

Початковий етап розвитку втоми характеризується цілком адекватною системною відповіддю організму, що обумовлює реалізацію обраної стратегії діяльності. Як результат - продуктивність діяльності залишається без змін, хоча її фізіологічна та психологічна "вартість" поступово зростає.

Наступний, основний, етап розвитку втоми формується на тлі видимого погіршення діяльності, що характеризується появою різного роду помилок. Особливістю цього етапу є стрибкоподібний характер змін психофізіологічних функцій, що забезпечують діяльність. Фізіологічні ефекти супроводжуються трансформацією психічних процесів (мотиваційної та емоційної сфери) і зміною професійних поведінкових реакцій. Локальне стомлення переходить у системне.

Особливістю кінцевого етапу розвитку втоми є повне виснаження всіх наявних функціональних резервів регуляції організму. Цей етап характеризується неухильним лавиноподібним погіршенням його функціонування, що свідчить про розпад системи забезпечення професійної діяльності. У цьому випадку спостерігається припинення діяльності.

На сьогодні діагностика розвитку втоми здійснюється на основі суб’єктивних і об’єктивних її ознак. До суб’єктивних ознак розвитку втоми відноситься розвиток в кінці робочого дня (польотної зміни) стомленості, оскільки в основі будь-якого суб’єктивного переживання обов’язково лежать об’єктивні процеси в організмі людини (фізичні, біохімічні, психофізіологічні тощо). Існує навіть думка, що втома - це особливий, своєрідно пережитий психологічний стан, який характеризується:

відчуттям слабкості, сонливості, розбитості, важкості в голові та кінцівках, в’ялості (людина відчуває, що не в силах підтримувати необхідну інтенсивність роботи, навіть коли продуктивність праці ще не падає);

розладом уваги;

порушенням психомоторної сфери, що позначається уповільненням і хаотичністю рухів;

погіршенням пам’яті та мислення;

ослабленням волі тощо.

Зазвичай перші ознаки стомленості проявляються через 30-40 хвилин після завершення польоту, оскільки під час польоту вони маскуються нервово-емоційним напруженням.

До об’єктивних ознак розвитку втоми відносяться:

зниження в кінці робочого дня (польотної зміни) рівня працездатності;

посилення вегетативної складової робочих навичок, їх регрес;

порушення координації рухів;

уповільнення психічних процесів і психомоторних реакцій;

повна або часткова втрата автоматичності дій;

утруднення ведення радіопереговорів - з’являються дефекти мовлення, викривлення та уповільнення команд і доповідей;

виникнення ілюзій і порушення просторової орієнтації під час польотів у складних метеорологічних умовах;

розвиток нервово-емоційної напруженості;

невірна оцінка часових інтервалів на фоні нав’язаного темпу роботи в умовах відносного дефіциту часу;

виникнення гіпнотичних фаз і функціональних блоків під час тривалих і/або нічних польотів;

лабільність пульсу та артеріального тиску тощо.

2.3. Стомленість - це суб’єктивне, емоційно забарвлене відчуття втоми, що відображає сукупність змін фізичних, біохімічних і психофізіологічних функцій, які виникають під час тривалої чи інтенсивної роботи. Таке відчуття викликає бажання або припинити, або знизити робоче навантаження, що є необхідним психологічним механізмом для попередження перевантажень, викликаних роботою. Інтенсивність стомленості не завжди жорстко корелює зі ступенем розвитку втоми. На її прояв, частіше за все, впливає емоційний настрій, мотивація та вольові зусилля, що визначаються значимістю цієї роботи та відчуттям відповідальності за досягнення заданого результату.

2.4. Стомлюваність - це властивість організму в цілому чи окремих його частин піддаватись розвитку втоми. Вона залежить від ступеня адаптації людини до визначеного виду діяльності, її фізіологічних резервів, тренованості, фізичного та психофізіологічного стану, рівнів мотивації та нервово-емоційної напруги, наявності професійних навичок і умінь.

2.5. Стомлення - це стан усього організму чи окремих його частин, що відповідає визначеному рівню розвитку втоми.

3. Перевтома

Перевтома - це сукупність стійких несприятливих для здоров’я функціональних порушень в організмі людини, які виникають внаслідок інтенсивної, тривалої (дні, тижні) діяльності та характеризуються різким зменшенням функціональних резервів організму, що не зникають за час відпочинку між добовими та тижневими періодами роботи.

Таким чином, перевтома - це граничний стан, що розвивається під час накопичення несприятливих зрушень функціонального стану, коли відновлювальні процеси недостатні для повної нормалізації функцій організму та його працездатності.

Ознаками розвитку перевтоми осіб льотного складу є наявність ознак втоми на початку робочогодня (польотної зміни), які у подальшому проявляються у більш вираженій формі. Крім того, відзначаються виражені ознаки порушення сну (важкість засипання та пробудження, поверхневий і неспокійний сон), дратівливість, зниження або відсутність апетиту, запаморочення. Спостерігаються порушення пам’яті, збільшення кількості помилок під час виконання завдань, розлади емоційної сфери. Зазначені прояви носять малоспецифічний характер. Їх важко відрізнити від доклінічних проявів багатьох захворювань. Нерідко під час огляду авіаційні лікарі діагностують такі функціональні порушення, як астеновегетативний синдром і вегето-судинна дистонія.

Відновлення функціонального стану організму можливе за умов відсторонення льотчиків від польотів і тривалого (протягом до 10 діб) відпочинку з використанням заходів і засобів медико-психофізіологічної корекції та реабілітації в умовах медичного пункту частини чи профілакторію осіб льотного складу.

4. Хронічна втома

Хронічна втома - це сукупність стабільних морфофункціональних змін, які повільно накопичуються за тривалий проміжок часу (тижні, місяці, роки) в результаті професійної діяльності людини та характеризуються поступовим виснаженням функціональних резервів, наявністю стійких системних та неспецифічних за своєю природою психічних і фізіологічних порушень її організму. По суті, хронічна втома є граничним з патологією та неврозами функціональним станом, що виникає в результаті багаторазового впливу інтенсивного професійного навантаження та характеризується наявністю суб’єктивних і об’єктивних ознак втоми до початку роботи (польотів), вираженого напруження фізіологічних систем, а також значного зниження працездатності, яке виходить за межі професійно допустимого. Причинами розвитку хронічної втоми є перевищення нормативів професійного навантаження та інтенсивне професійне навантаження протягом тривалого часу на тлі особливостей професійної діяльності осіб льотного складу.

Сприяють розвитку хронічної втоми відсутність умов для повноцінного регламентованого відпочинку, невідповідність умов професійної діяльності можливостям льотчика, наявність захворювань тощо. Хронічна втома характеризується наявністю виражених ознак стомленості на початку та протягом робочого дня (польотної зміни), підвищеною дратівливістю, втратою інтересу до льотної роботи та оточуючого середовища, втратою апетиту та зниженням маси тіла, зниженням стійкості організму до інфекційних захворювань. Під час клінічного обстеження часто виявляються оральні феномени (центральний парез мімічних м’язів, відхилення язика при висовуванні вправо), підвищення рефлексів на кінцівках (більше справа), зниження черевних рефлексів (більше справа), зниження тактильної чутливості, нестійкість у позі Ромберга, посилення пітливості, більш стійкий дермографізм. Під час психофізіологічного обстеження визначається зниження показників психофізіологічних функцій, яке виходить за межі професійно допустимого, діагностуються виражені астеновегетативний синдром і вегетосудинна дистонія тощо.

Оскільки хронічна втома є передпатологічним станом, то вона потребує лікування осіб льотного складу та проведення комплексу реабілітаційних заходів в умовах спеціалізованих лікувально-профілактичних і реабілітаційних закладів для осіб льотного складу.

5. Діагностика втоми

Для діагностики втоми (перевтоми, хронічної втоми) використовуються методи оцінки її суб’єктивних і об’єктивних ознак.

Серед методів оцінки суб’єктивних ознак втоми найбільше поширення набули методи спостереження, спілкування, суб’єктивного шкалювання та різноманітні опитувальники.

Однак необхідно враховувати, що суб’єктивна оцінка наявності втоми істотно залежить від мотивації, зацікавленості у виконуваній роботі, а також від ступеня особистої відповідальності під час виконання польотних завдань. Крім того, означені оцінки пов’язані зі складністю виконуваної діяльності. Тому оцінка втоми виключно за результатами суб’єктивного звіту може не цілком відображати дійсний стан справ. Для одержання повної характеристики розвитку втоми суб’єктивну оцінку необхідно доповнювати результатами, отриманими під час використання об’єктивних психофізіологічних методик.

До методів оцінки об’єктивних ознак втоми слід віднести методи визначення змін працездатності або характеру виконання роботи та змін в різних органах і системах організму людини.

Для оцінки рівня працездатності використовуються спеціальні тести з виконанням контрольних завдань: розумові (коректурні таблиці тощо) і м’язові (визначення статичної витривалості тощо).

Для оцінки рівня змін в різних органах і системах організму людини використовуються фізіологічні (електрокардіографія, електроенцефалографія тощо), психофізіологічні (визначення часу психомоторної реакції, критичної частоти мерехтінь тощо) та лабораторні (визначення гормонального дзеркала у рідких середовищах організму) методи дослідження.

Комплексна оцінка показників розвитку втоми, перевтоми та хронічної втоми

№ з/п

Показники

Втома

Перевтома

Хронічна втома

1

2

3

4

5

1

Причини виникнення

Тривале та інтенсивне льотне навантаження, нічні польоти, польоти в СМУ

Багатократний вплив тривалого та інтенсивного льотного навантаження, нічних польотів, польотів в СМУ

Багатократний вплив тривалого та інтенсивного льотного навантаження на фоні зміненого стану організму

2

Ефективність і якість льотної діяльності

Знижуються в кінці робочого дня (льотної зміни)

Суттєво знижуються протягом робочого дня (льотної зміни), супроводжуються втратою автоматичності та регресом льотних навичок

Різко знижуються протягом робочого дня (льотної зміни), аж до припинення виконання польотного завдання

3

Професійна активність

Незначно погіршується в кінці робочого дня (льотної зміни)

Суттєво погіршується протягом робочого дня (льотної зміни)

Різко погіршується протягом робочого дня (льотної зміни)

4

Відношення до польотів

Нормальне

Зниження зацікавленості, відчуття невпевненості

Втрата зацікавленості, байдужість, зниження обачності та пильності в польоті

5

Самопочуття

Стомленість після польотів, відчуття в’ялості, розбитості

Постійна стомленість протягом польотів, загальна слабкість

Постійна стомленість без навантаження, апатія, дратівливість, втрата апетиту, біль у ділянці серця

6

Сон

Не порушений

Утруднене засипання і пробудження, переривчастий сон

Безсоння вночі та сонливість вдень

7

Функціональні зміни

Зниження показників функціонального стану в кінці робочого дня (льотної зміни) (психофізіологічних та клінічних тощо)

Виражене зниження показників функціонального стану протягом робочого дня (льотної зміни) (психофізіологічних, клінічних тощо)

Різке зниження показників функціонального стану протягом польоту, робочого дня (льотної зміни), виражене протягом тижня, місяця

8

Заходи щодо відновлення функціонального стану

Регламентований післяпольотний відпочинок

Тривалий відпочинок протягом 10 днів

Лікування та медична реабілітація

6. Профілактика втоми

Попередження виникнення втоми (перевтоми та хронічної втоми) серед осіб льотного складу є одним з основних завдань медичної служби щодо медичного забезпечення польотів авіації. Основні заходи профілактики зазначених станів:

удосконалення медичного та психофізіологічного відбору на льотну роботу та раціональний розподіл осіб льотного складу: застосування сучасних методів і способів оцінки та прогнозування стану здоров’я і психофізіологічного стану для підвищення ефективності добору в льотні професії та призначення на відповідні посади осіб, які за своїми професійно важливими якостями відповідають вимогам професії;

оптимізація професійної діяльності осіб льотного складу шляхом забезпечення дотримання режиму праці, відпочинку та харчування осіб льотного складу, оптимізація робочого місця льотчика, правильний розподіл функціональних обов’язків, формування нормального психологічного клімату в колективі та сім’ї, забезпечення регулярних занять з фізичної та тренажерної підготовки, нормування та диференціювання професійного навантаження тощо;

динамічний контроль за станом здоров’я та психофізіологічним станом осіб льотного складу: моніторинг показників стану здоров’я та психофізіологічних функцій під час чергових і позачергових медичних оглядів, своєчасне виявлення осіб з початковими стадіями захворювань і погіршенням психофізіологічних функцій, проведення своєчасних заходів корекції та лікування;

оптимізація функціонального стану осіб льотного складу: застосування під час тривалих польотів природних стимуляторів (чаю, кави, шоколаду), оволодіння методикою аутогенного тренування, використання фізичних засобів управління функціональним станом (сауна, лазня, контрастний душ, масаж, загартовування), вітамінізація харчового раціону та прийом полівітамінних препаратів перед польотом тощо;

своєчасне направлення осіб льотного складу на відпочинок у профілакторії льотного складу.

Показаннями для направлення осіб льотного складу на відпочинок у профілакторії льотного складу з метою профілактики розвитку втоми є:

наявність ознак втоми або відхилень у стані здоров’я - особи льотного складу та авіаційний персонал підлягають усуненню від польотів (роботи за фахом) і направленню до профілакторію на відпочинок строком на 10 діб з подальшим допуском до польотів (роботи за фахом);

невикористання чергової відпустки протягом 12 місяців (тривалістю не менше 24 діб) - особи льотного складу та авіаційний персонал підлягають усуненню від польотів (роботи за фахом) і направленню до профілакторію на відпочинок строком на 10 діб з подальшим допуском до польотів (роботи за фахом) на термін до 3 місяців.

Інформація
Розділи
Регуляторні кейси