Визначення проблеми, на вирішення якої спрямоване регулювання
Приклад №1
На цей час на державному рівні відсутній нормативно-правовий акт, який визначає основні повноваження, порядок організації та діяльності підрозділів з питань цивільного захисту суб’єктів господарювання.
У зв’язку з цим зростає тенденція щодо скорочення таких підрозділів у суб’єктах господарювання. Так, відповідно до статистичних даних у 2014 році в Україні на суб’єктах господарювання було створено 222 підрозділи з питань цивільного захисту, а у 2015 році кількість створених підрозділів становила 137. Такий стан справ спричинений витратами суб’єкта господарювання на утримання зазначених підрозділів, який в середньому складає близько 170 тис. гривень на рік.
Зазначений стан справ у свою чергу призводить до зниження рівня захищеності об’єктів, які знаходяться у сфері управління суб’єктів господарювання та підвищення ризику виникнення надзвичайних ситуацій на них і на прилеглих територіях. Так, порівняно з 2014 роком загальна кількість надзвичайних ситуацій у 2015 році збільшилась на 3,5% (148 надзвичайних ситуацій, з них 63 — техногенного характеру), а кількість постраждалих збільшилась на 41,5% (у 2015 році 962, у 2014 році - 680). Середній показник збитків від надзвичайних ситуацій техногенного характеру, які виникли протягом 2015 року склав 5 млн. 295 тис. 389 гривень (з них прямі - 4 млн. 138 тис. 235 грн. та непрямі - 1 млн. 157 тис. 154 грн.).
Приклад №2
В Україні, за даними ВООЗ, смертність через аварії на дорогах вдвічі вища, ніж в країнах Європейського Союзу, а порівняно з деякими країнами Європи – навіть втричі.
Значна кількість аварій відбувається за участю ліцензіатів перевізників, в тому числі на пасажирських перевезеннях, через втому водія або перевищення максимальної швидкості руху, допустимої для даного типу транспортного засобу.
Так, за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 року в Україні, з вини водіїв автобусів, скоєно 387 дорожньо-транспортних пригод. Як наслідок, загинуло 38 людей та 776 травмовано.
Приклад №3
Транспортом загального користування щорічно в Україні перевозиться понад 3 млрд. т. вантажів, у тому числі велика кількість небезпечних. 60 % вантажних перевезень припадає на залізничний транспорт, 26 % — на автомобільний і 14 % — на річковий і морський.
Великою небезпекою для життя, здоров'я людей та для навколишнього природного середовища є перевезення (до 15 % від загального обсягу вантажів) вибухонебезпечних, хімічних, радіоактивних, легкозаймистих та інших речовин.
Так, за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 року в Україні, з вини ліцензованого транспорту, скоєно 3286 дорожньо-транспортних пригод.
Зростання виникнення аварій на транспорті, пов’язані зокрема із порушенням водіями правил-дорожнього руху, скороченням оновлення основних фондів, високим рівнем (50 % і більше) зносу транспортних засобів, використанням транспортних засобів, що підлягають списанню, маніпуляціями їз пристроями обмеження швидкості(приведення їх у не робочий стан), перевезенням небезпечних відходів легковими автомобілями тощо.
Приклад №4
На сьогодні, Україна суттєво відстає від сусідніх держав за показниками очікуваної тривалості життя. Для Європейського регіону цей показник становить 77.51, для країн ЄС – 80.87, України – 71.44. У той же час: для Польщі – 77.89, Литви – 74.79, Словаччини – 77.07.
Наразі в Україні найвищі у Європі рівні смертності від серцево-судинних захворювань, які складають 65% смертності населення. Лише у 2015 році зареєстровано 22,6 млн. випадків захворювань.
Близько 1 млн. осіб хворіють на цукровий діабет ІІ типу, що у 6 разів більше, ніж цукрового діабету І типу (інсулінозалежного).
За 2015 рік, хворих на бронхіальну астму зареєстровано 210 тис., здебільшого це діти та молодь.
Такі сумні статистичні дані, не в останню чергу обумовлені недоступністю як фізичною так і економічною до основних лікарських препаратів та медичних послуг.
Водночас, суттєвою проблемою є також те, що пацієнти самотужки обирають ліки, що не відповідають діагнозу та не збігаються з показникам поширеності хвороби.
За результатами дослідження фармацевтичного ринку України, проведеного Антимонопольним комітетом України, починаючи з 2014 року, вартість лікарських засобів в аптечних закладах стрімко зросла. Суттєвий вплив на формування вартості лікарських засобів мали такі об’єктивні чинники, як курс національної валюти, рівень інфляції, зміни системи оподаткування, введення додаткового імпортного збору тощо. У 2014 – першому півріччі 2015 року загальний (середній) рівень зростання цін на фармацевтичну продукцію, медичні товари та обладнання підвищився більш ніж на 75 відсотків.
При цьому, у більшості розвинених країн існує практика державного регулювання цін на лікарські засоби. Це дозволяє уникнути необґрунтованого завищення цін на ліки.
Приклад №5
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 р. № 1336 "Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі – постанова № 1336) затверджено Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій (далі - Перелік) та установлено граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій, при перевищенні якого є обов’язковим застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Однак, за період дії постанови № 1336 відбулися як зміни у законодавстві, так і значні інфляційні процеси в країні. Так, протягом 2014-2016 років ціни на товари та послуги в Україні зросли майже в двічі (2014 рік - 124, 9%, 2015 рік - 143,3%, 2016 рік – 112,4 %).
Тому, суб’єкти малого, а здебільшого мікробізнесу, які реалізують товари та надають послуги в незначних обсягах, опинилися в умовах звуження споживчої активності населення, девальвації офіційного курсу гривні тощо.
Враховуючи викладене, граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій, при перевищенні якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов’язковим, потребує перегляду.
Приклад № 6
Існуюча процедура видачі дозволів на спеціальне водокористування є застарілою, обтяжливою, не прозорою та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України, що призводить до значних часових та фінансових витрат, як для заявників, так і для дозвільних органів, тінізації водокористування, а також до створення підґрунтя для корупційних зловживань.
Порядок видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 321(далі – Порядок).
Здебільшого, порушення прав спецводокористувачів спричинене, зокрема, невідповідністю деяких положень Порядку вимогам Кодексу. Так, пунктом 6 Порядку, встановлюється, що короткотермінове спеціальне водокористування може бути до 3 років, при цьому відповідно до статті 50 Кодексу короткотермінове спеціальне використання води встановлюється на три роки. Фактично, дозвільні органи маніпулюють такою прогалиною у законодавстві і видають дозволи на строк від 1 до 3 років.
На сьогодні, форма клопотання, яку подають майбутні спецводокористувачі для отримання дозволу, затверджена Наказом Міністерства меліорації та водного господарства СРСР від 30.12.1983 року № 354 (Інструкція про порядок погодження і видачі дозволів на спецводокористування), яким користуються водокористувачі та дозвільні органи в частині, що не суперечить чинному законодавству України. Так, у формі клопотання, яке попередньо розроблялося для діючих промислових, комунальних, транспортних та інших несільськогосподарських підприємств СРСР, передбачається необхідність заявникам, якими можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи, зокрема, зазначати: мінімальне середньомісячне витрачання води у річці, розрахунковий створ водокористування, заходи з охорони та раціонального використання водних ресурсів тощо.
Для заповнення вказаної форми клопотання, в більшості випадків, заявники не володіють та не можуть володіти такою інформацією та змушені звертатися до експертних організацій.
Так, витрати одного великого та середнього спецводокористувача на підготовку зазначеного вище клопотання із залученням експертних організацій складають, в середньому - 150 000 грн. (при продовжені терміну спецводокористування, в середньому – 40 000 грн.). Тривалість часу на підготовку такого клопотання до 160 годин. Відповідно фінансові та часові витрати для одного малого спецводокористувача, складають в середньому - 20 000 грн.(при продовжені терміну спецводокористування, в середньому – 5000 грн.) та 160 годин.
Затратність процедури отримання права спецводокористування може призвести до нелегального та нераціонального використання водних ресурсів, а також до недоотримання державним бюджетом коштів від сплати суб’єктами господарської діяльності рентної плати за воду.
За даними Державної фіскальної служби України, надходження до Державного бюджету України рентної плати за спеціальне користування води, станом на 21.11.2016 року, складали 1 370,456,3 тис.грн.
У середньому до дозвільних органів щороку звертаються понад 7000 заявників на отримання права спецводокористування. Це свідчить про наявність великої кількості спецводокористувачів, які підпадають під дію такого регулювання і змушені витрачати зайві кошти.
Приклад №7
На сьогодні, у лісовому секторі існує явище нелегальної вирубки лісів та тіньового обігу лісоматеріалів. Продаж нелегально заготовленої деревини здійснюється на підставі підроблених товаросупровідних документів, що призводить до збільшення обсягів вчинення правопорушень, які містять ознаки кримінальних злочинів.
Нелегальна діяльність у лісовому секторі щороку завдає державі мільйонних збитків. Так, у 2015 році в державному лісовому фонді лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України виявлено понад 6,5 тис. випадків здійснення незаконних рубок, під час яких заготовлено близько 24,2 тис. куб. м лісоматеріалів. Загальна сума заподіяної шкоди державі становить близько 87 млн. гривень.
Так, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 р. № 1090-р схвалено Концепцію створення єдиної державної системи електронного обліку деревини (далі – Концепція), яка була спрямована на розв’язання проблеми незаконних рубок та існування тіньового ринку деревини шляхом створення єдиної державної системи електронного обліку деревини.
З метою реалізації Концепції, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.11.2009 р. № 1408-р затверджено план заходів щодо реалізації Концепції створення єдиної державної системи електронного обліку деревини (далі – план заходів), в якому було передбачено етапи реалізації відповідних заходів.
На виконання вищезазначених актів Кабінету Міністрів України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства (Держлісагентство) створено програмне забезпечення, що дозволяє здійснювати автоматизований електронний облік лісоматеріалів, який охоплює постійних лісокористувачів, які здійснюють заготівлю та реалізацію деревини та належать до сфери управління Держлісагентства.
Проте існуюче програмне забезпечення, що дозволяє здійснювати автоматизований електронний облік лісоматеріалів, не поширюється на інших постійних лісокористувачів, що здійснюють лісогосподарську діяльність на території України.
На сьогодні саме єдина державна система електронного обліку є єдиним інструментом, який дозволяє державі відстежувати походження деревини від моменту заготівлі до реалізації за межі України і тим самим унеможливлюється обіг деревини невідомого (сумнівного) походження. На думку міжнародних експертів запровадження електронного обліку всіма постійними лісокористувачами (комунальними, науково-дослідними, військовими тощо) дозволить повністю ліквідувати тіньовий ринок деревини в Україні, який на сьогодні оцінюється близько 10%.
По підрахункам різних експертів, тіньовий ринок деревини в 2010 році складав близько 3,18 млн. м3 деревини. В 2013 році, після запровадження єдиної державної системи електронного обліку, обіг деревини на тіньовому ринку знизився майже на 800 тис. м3 (≈ на 20%). А в 2014 році після повноцінного функціонування даної системи практично у всіх ресурсних лісогосподарських підприємствах та після набуття чинності спільного наказу Міністерства інфраструктури та Міністерства аграрної політики та продовольства України № 961/707 від 29.11.2013, яким було затверджено спеціалізовану форму товарно-транспортної накладної ТТН-ліс, що формується та друкується лише у єдиній державній системі електронного обліку, «тіньовий ринок» деревини в Україні склав близько 1,4 млн.м3. Приведені дані стосуються всіх постійних користувачів і звісно даний показник був би значно меншим, якщо б єдину державну систему електронного обліку запровадили не лише підприємства Держлісагентства, але й інші постійні лісокористувачі, які здійснюють заготівлю та реалізацію деревини.
