Україна видобуває вуглеводні в недостатньому для покриття внутрішнього попиту обсязі. Так, імпорт задовольняє близько 44% потреб у природному газі та 81% споживання нафти та нафтопродуктів. Сукупний обсяг видобутку природного газу у 2017 році склав 20,5 млрд м3, що на 7,2% менше за аналогічні показники 1991 року та на 1,5% більше ніж видобуток у 2016 році.
Сукупний обсяг видобутку нафти та конденсату у 2017 році склав 2,1 млн т, що на 57% менше за аналогічні показники 1991 року та на 4,5% менше, ніж видобуток у 2016 році. Вартість видобутих у 2016 році вуглеводнів становила 4,5 млрд USD, що на 33% менше ніж у 2014 році.
Загальний обсяг розвіданих запасів вуглеводнів складає 170 млн т нафти та конденсату та 0,9 трлн м3 природного газу. Інтенсивність видобутку становить близько 2% від сукупного обсягу запасів на рік, що менше, ніж аналогічні показники інших країн (в середньому, інтенсивність видобутку складає 6%).
Видобування вуглеводнів в Україні здійснюють більше 100 суб’єктів господарювання з кількістю зайнятих на підприємствах працівників близько 50 тис. осіб. Найбільш сильними гравцями на ринку вуглеводнів є державні компанії. Так, частка ПАТ «Укргазвидобування» у сфері видобутку природного газу становить 79,5%, а частка ПАТ «Укрнафта» у сфері видобутку нафти – майже 86%. Разом з тим, протягом 2007-2017 років спостерігалась стійка тенденція до зростання обсягів видобутку газу та нафти недержавними компаніями (з 7% до 20,5% в сукупних обсягах річного видобутку газу та з 9% до 14% – по нафті).
Чинна система державного регулювання доступу до надр є фрагментованою та недостатньо гнучкою для реагування на потреби бізнесу. Часто, процедури застосування інструментів державного регулювання є абсурдно складними та вимагають значну кількість контактів надрокористувача і держави. В цілому держава регулює та контролює майже всі господарські операції нафтогазовидобувних компаній. Одночасно, таке державне втручання часто спотворює ринкову модель та створює перешкоди розвитку бізнесу. При цьому, в більшості випадків воно не гармонізоване з регуляторними практиками ЄС, що створює перешкоди для інтеграції ринків паливно-енергетичного комплексу та залученню інвестицій в галузь.
Оптимальним способом коригування державної політики у сфері доступу до нафтогазоносних надр є впровадження комплексних змін для усунення адміністративних та інформаційних бар’єрів розвитку ринку та оптимізація податкового навантаження згідно нижченаведених принципів.
